Цей крик я побачив в мережі. Жінка написала пост. Їй трохи за тридцять, художниця, але не якась богемна ледарка – навпаки, вся така господиня, любить готувати. Але – нікому. Я подивився її фотографії: миловидна, дуже миловидна. І чомусь багато років самотня. Ні, вона не писала, що складе надійну партію заможному панові. Їй потрібен поруч просто своя людина, якій би вона варила супи і розповідала про мистецтво. І немає людини.
Це мені здалося дивним, ну як так, ось же просто ідеальна жінка. Я запитав знайому, яка переписала цей крик: може, ця жінка якась занадто нервова, може, вона істерична? Та відповіла: «Ні! Я знаю її давно, у неї прекрасний характер». А в чому ж, питаю, тоді проблема? Знайома відповідає: «Так це вас треба питати, чоловіків».
Але у мене немає відповіді. Я не знаю, в чому причина жіночої самотності в нашій країні. Чому вони доходять до стану, коли просто кричать: «Хоч хтось, знайдися, відгукнися!». Я не знаю, що нашим чоловікам треба. Щоб їх взагалі не чіпали? Щоб вони лежали серед шкарпеток і недопалків, думали про вічне і чому Рональдо грає краще, ніж Шевченко? Не знаю.
Чоловік дійсно спокійно може прожити і один, у мене самого був період, коли після другого шлюбу я два роки жив сам по собі, мені було нормально, спокійно, комфортно. Але все-таки у мене були два шлюби, вже троє дітей, я заслужив право на довгу відпустку. І вона уже закінчилася. Але скільки ж, дідько, самотніх жінок.
Нещодавно був випадок. Кафе, вечір, місця зайняті. Тупцюю біля входу. Раптом пара дівчат, що за столиком поруч, піднімаються: «Ми йдемо, сідайте!». З властивою мені розбещеністю кажу їм: «Так не йдіть, давайте вип’ємо, поговоримо». Вони синхронно кладуть назад сумки на стіл: «Що, правда? Ви один?”. І в очах у них радісна надія. Вибачте, кажу, жартую, у мене тут зустріч. Дівчата, розчаровано: «Ну дуже шкода …»
Дівчата симпатичні, модні, тверезі. І навіщо їм я, немолодий і пошарпаний? Явно не мільйонер. Але вони були раді залишитися зі мною. Навряд чи в голові у них замиготіли картинки подальшого щасливого життя з моєю участю. Ні. Вони просто були раді хоч якомусь мужику, одна одній вони вже набридли. Хоч хтось готовий був провести з ними вечір – але в результаті обдурив.
Потім я описав цей випадок кільком знайомим дамам. І ставив одне й те ж питання: «Невже правда така велика у нас проблема жіночої самотності?». Всі відповідали: «Льоша, так! Ти навіть не уявляєш!”. І це дико сумно. Найпопулярніший запит в мережі – як вийти заміж? Подивився статистику. Велика частина розлучень – в перші три роки шлюбу. Тобто, по-простому, це виглядає так. Дівчина виходить заміж, припустимо, в 23 роки. А в 26 вона вже розлучена. Як правило, з дитиною, і навіть не однією. Тобто самотність у нас починається в молодості. Чи легко жінці з парою дітей вийти заміж вдруге? Відповідь самі знаєте.
Але все-таки в молодості великий шанс ще зустріти когось, вийти заміж знову. З роками він стрімко зменшується. Жінкам за сорок взагалі ловити нічого. Це не я стверджую, вони самі так говорять. У мене дуже багато знайомих одинаків саме за сорок. Вони посміхаються дуже невесело, вони вже не вірять у щасливі зустрічі. Одна мені сказала: «Льоша, та кому я потрібна? І взагалі я давно змирилася, що доживати буду одна».
Це говорить жінка, якій всього сорок два, чудовий вік. Попереду у неї ще ціле життя. І вона впевнена, що буде одна. Звичайно, вони сильні, вони круті, вони впораються. Але чому вони повинні бути крутими і сильними? Це не їх роль. Але змушені.
Мені здається – це національне лихо. Мільйони самотніх жінок. Кращих жінок в світі. І їм не допоможе ніхто. Жінки кричать про свою самотність, чоловіки роблять телевізор голосніше.
Автор – Олексій БЄЛЯКОВ
Фото ілюстративне спеціально для Особлива