Я обігнала свекруху, підперла двері у ванну і заявила: – Безкоштовна лазня і пральня закрилася. З сьогоднішнього дня година користування моєю ванною коштує 100 гривень. Або платіть, або йдіть додому

З мамою і сестрою чоловіка ми живемо в одному селищі в різних будинках. І кожну весну у нас проблеми з гарячим водопостачанням: воду для нас гріє місцева колонія, а з відключенням опалення воду вони гріють тільки кілька годин на добу. У нас двоє дітей, і залежати від чужої волі нам набридло. Три роки тому ми поставили водонагрівач і почали радіти життю. Хоча – радіти, в моєму випадку, голосно сказано.

Ганна Дмитрівна, мама чоловіка, і Ірина, його сестра, приходять до нас помитися в будь-який час дня і ночі. І не тільки помитися, а ще й випрати свої речі. Адже, зі слів Ганни Дмитрівни, пральна машина – зло: – Та й жере багато, за електрику платити замучить. Ми вже по-старому, ручками. – примовляє свекруха, приносячи черговий мішок з брудним одягом і собачими підстилками – адже тварини теж хочуть спати на чистому.

Те, що мої діти повинні ходити в ту ж ванну, де прали собачі приналежності – свекруху не хвилює.

– Домашні у мене собачки, здорові. Що такого-то? – здивовано дивилася вона на мене після зауваження. Наші з чоловіком витрати за електроенергію, які значно зросли через водонагрівач, який працював цілодобово, Ганну Дмитрівну теж не хвилювали: – Вже за те, щоб мама помилася мій син може і заплатити!

Перший рік з часу придбання водонагрівача, родички чоловіка приходили до нас кожен день. – На свіданку йду, підготуватися треба. – радісно заявляла Ірина з станком для гоління в руці і окупувала нашу ванну години на півтори. А так як окремо вони не приходили, тільки разом, то весь час, що Ірина займала ванну, я змушена була розважати матір чоловіка.

Мені це набридло і я вмовила чоловіка дати матері грошей на придбання свого водонагрівача. Думаєте, вони його купили? Ні! На ці гроші вони купили Ірині золоті сережки. А милися вони так само у нас. Ті кілька годин в день, коли з їх крана все-таки бігла гаряча вода, вони помитися не могли – ніколи. Не впускати? Непристойно. Вийшло б, що води шкода для не чужих людей. Рахунок виставляти? Це, як мінімум, некрасиво. Та й з початку і до кінця опалювального сезону вони до нас не шастали, якщо тільки грошей зайняти.

Ще раз поговоривши з чоловіком, ми вже самі купили їм цей триклятий водонагрівач і оплатили його установку, за згодою свекрухи, зрозуміло. У травні відключили опалення. У перший же день відсутності гарячої води прийшла Анна Дмитрівна. На подив – одна. На німе запитання в моїх очах, мені було сказано: – У нас немає зайвих грошей за електрику платити. А він всього за годину намотав стільки, скільки ми за день витрачаємо. – повідомила Анна Дмитрівна і, відсунувши мене з дороги, пішла в бік ванної.

Тут я вже не витримала – та скільки можна? Я не стала кричати, просто запитала: «А чому ми повинні платити за спалену вами електрику?». Я обігнала свекруху, підперла собою двері у ванну і заявила: – Безкоштовна лазня і пральня закрилася. З сьогоднішнього дня година користування моєю ванною коштує 100 гривень. Або платіть, або йдіть додому. – сказано це було не з метою здерти грошей, а щоб жадібність свекрухи зробила правильний вибір і вона відстала від нашої гарячої води, бо дістала – сил немає.

– Що ти сказала? Щоб я в домі мого сина гроші платила? Не бувати такому! – вона відштовхнула мене від дверей, зайшла у ванну і закрилася там. Я, не довго думаючи, закрила її зовні на шпінгалет і перекрила воду. Раз їй так подобається наша ванна – нехай сидить там, шкода чи що?

Щоб не чути її крики, я увімкнула гучніше музику. Відкрив її чоловік, який повернувся через півгодини. Свекруха з криками вискочила з ванної і покинула наш будинок, верещить що ноги її більше у нас не буде. Два тижні від свекрухи ні слуху, ні духу. Я анітрохи не шкодую про свій вчинок. Шкодую про те, що не зробила так раніше.