Таня заміжня 4 роки, має двохрічну донечку, тому поки в декретній відпустці
– Я здалеку, – каже жінка, – чоловік мій, Роман, – киянин. Живемо на його території. Важка він людина – не те слово. Спочатку я сприймала це, як прояв сильного характеру, а тепер вже і не знаю, що й думати. І що робити далі.
Живуть молоді ніби непогано: у Роми є квартира, яка дісталася від бабусі, робота стабільна, навіть машина є, хоча і старенька. Ось на тему машини останнім часом чоловік і біситься.
– У мого тата машина нова, – говорить дружина, – заробив. Тільки йому місяць тому операцію зробили і він за кермо поки не сідає. А Ромка загорівся: чого тачці стояти, нехай нам віддасть, давай ми з ним поміняємося.
Зі своїми родичами чоловік давно не спілкується: образився чомусь. Тепер ось розсердився і на тещу з тестем. Мовляв, дочка бесприданниця, допомоги від вас ніякої, хоча б машину віддайте все одно без діла стоїть.
– Не посоромився і сам батькові це запропонував – засмучується Таня, – зрозуміло, що тато відмовив. Він сам сподівається незабаром на ноги стати. Та й машина ця важко батькам дісталася. Нас у них троє: після мене ще брати-двійнята, їм зараз по 13 років.
– Я один працюю, – реве чоловік, – утримую тебе, дочку, квартира моя, ти сюди ні ложки, ні виделки не принесла. Тебе заміж видали голодранкою.
– А навіщо ложки-виделки приносити, якщо є все, – мало не плаче Таня, – ну да, мої батьки не допомагали нам грішми, але і його теж. Зате мої нам возили все: картоплю, консервацію, курей, яйця. Та й коли у нас донька народилася, то мама відпустку брала – приїжджала няньчитися.
– Доньку більше туди не повеземо, – ставить чоловік умови, – нехай сюди приїжджають бачитися, раз такі жмикрути.
Батько Тані зараз їздити до онуки не може. Мама теж вся в турботах: сини, город, господарство, чоловік, який поки ледве-ледве пересувається.
– Приїзди до нас, – пропонує мама, – хоча б поки ти в декреті. Що це за закиди і тиранія така?
Але їхати Таня не хоче: мамі зараз і так важко. Лікарняні бату платять копійчані, тільки з офіційної частини зарплати, а вона у нього – не ах. Мама одна тягне сім’ю, куди ще й доросла дочка з дитиною, та й почуття до чоловіка ще є.
– Він таких не був, – скаржиться Таня подрузі, – що сталося – не зрозумію. Але з кожним днем Роман все зліший і зліший.
– Чоловік в декреті пізнається, – хитає головою подруга, – бач який, тато і мама йому дружину без всього віддали. Бачив, що брав. Ось і в конфлікті з його рідними не так вже вони й були винні, я думаю. З його характером-то. Не віддали те, що вимагав.
– Вибір між батьками і чоловіком я робити не хочу, – каже Таня, – але і виходу ніякого поки не бачу. Якби не машина, так Роман би ще до чогось причепився. Швидше б з декрету вийти і заробляти почати, може тоді легше стане.
Фото ілюстративне – Kolobok.ua
