Я перерила весь будинок у пошуках пропажі. Чоловік заспокоював мене: – Знайдеться, не переживай, мама з сестрою не могли її взяти. Я не вірила чоловікові. А останні сумніви відпали, коли Олеся виклала фотку в інстаграм з останнім айфоном в руках. Я відразу зрозуміла – вона вкрала мою сережку

Я з хорошої сім’ї, тому ми з чоловіком жили набагато краще, ніж його сім’я. На жаль, мама мого чоловіка, Валентина Олександрівна, не могла змиритися з тим, що одружившись зі мною, якість життя її сина стала набагато краще.

З молодшою ​​сестрою чоловіка, Олесею, ми навпаки, здружилися. Ми разом ходили по магазинах і на фітнес. Я її, скажімо так, спонсорувала. Мене це не напружувало – я була рада зробити приємно сестрі чоловіка. Коли я дізналася, що невдовзі стану мамою, я перестала проводити так багато часу з Олесею, ми почали віддалятися одна від одної. На її пропозиції кудись сходити або пройтися по магазинах, я все частіше відмовляла – в такому стані було не до розваг.

Мій тато взяв чоловіка до себе на роботу. Мій тато – трудоголік, і від свого помічника він вимагав повної самовіддачі. Вихідні моєму чоловікові перепадали рідко, в більшості випадків – тільки якщо я дзвонила татові і влаштовувала істерику. Коли дитина нарешті народилася, я зітхнула з полегшенням і вирішила найняти няню мені на допомогу.

Перебравши кілька кандидатур, надісланих агентством по підбору персоналу, я не знайшла підходящу для мене жінку. Олеся, дізнавшись про мої пошуках, запропонувала свою кандидатуру – вона якраз перебувала в пошуках роботи. Я добре до неї ставлюся, але вона – абсолютно безвідповідальна людина. Залишити включеною праску, забути про чайник на плиті, не взяти з собою гроші – вона просто ідеальний зразок розсіяної людини.

Я їй відмовила, пом’якшивши відмову презентом. Олеся, серйозно образившись на мою відмову, приєдналася до Валентини Олександрівни в ненависті до мене. З «подружки» і «класної тітки», я перетворилася в «зажравшуюся курку».

Коли Мілі, нашій дочці, було два роки, чоловік випросив відпустку, вперше за кілька років роботи на мого тата. Тато, скриплячи зубаби, відпустив свого зятя, якого готував собі в помічники і кому він хотів передати свій бізнес. Няня відмовилася їхати з нами, і ми вирішили залишити дитину в місті. Чоловік подзвонив своїй мамі, і вона погодилася кілька тижнів пожити у нас вдома, наглядаючи за онукою.

Ми повернулися додому, вдома був порядок, дочка була в захваті від часу, проведеного з бабусею. Валентина Олександрівна навіть спромоглася люб’язно зі мною поспілкуватися. Ми викликали їй таксі і вона поїхала додому. Виявилося, що поки нас не було, до нас приходила Олеся. Дізналася я про це, коли підняла істерику з приводу зниклої сережки з діамантового гарнітура. Чоловік подзвонив своїй мамі і розпитав, чи не бачила вона сережку.

– Олеся приходила, Мілочка знайшла скриньку з коштовностями і вони грали, але я, як побачила це неподобство, відразу веліла їм все покласти на місце. – повідомила нам Валентина Олександрівна.

Я перерила весь будинок у пошуках пропажі. Чоловік заспокоював мене: – Знайдеться, не переживай, мама з сестрою не могли її взяти. Я не вірила чоловікові. А останні сумніви відпали, коли Олеся виклала фотку в інстаграм з останнім айфоном в руках. Я відразу зрозуміла – вона вкрала мою сережку.

Сам комплект коштував не одну тисячу – пара сережок і каблучка – це був подарунок батьків на 20-річчя. Я сіла в машину, посадила туди Мілу і ми поїхали до Олесі. Я влаштувала їй страшну сцену, розбила її телефон і облаяла з ніг до голови, пригрозивши що напишу на неї заяву, якщо вона не поверне мені сережку. Олеся клялася, що не брала її, що телефон їй подарував мій чоловік, але я їй не вірила – факти були на обличчя.

Чоловік підтвердив факт подарунку. Я відмовилася вірити і його словам – я була впевнена, що він покриває сестру. Я вигнала його з дому і змусила тата його звільнити. Чоловік подав на розлучення.

Сережку мені принесла няня, через місяць після всього, що сталося. Вона лежала в баночці з-під кіндера в Мілочкиних іграшках. Я схопилася за голову – що ж я наробила? Я подзвонила чоловіку і попросила про зустріч. Він сказав, що нам нема про що розмовляти, якщо справа не стосується Міли. Я почала просити вибачення, але він тільки хмикнув: – Я знав, що твоя сережка десь в будинку. Радий, що ти знайшла пропажу. – і повісив трубку.

Я з’їздила до Олесі, просила вибачення у неї, просила щоб вона поговорила зі своїм братом, щоб він мене пробачив. – Як я можу, ваша величність? Хіба ми – прості смертні гідні з Вами спілкуватися? Йди звідси! – посміялася Олеся і виставила мене за поріг.

Батьки сказали, що я сама в усьому винна, що тут вони мені не помічники. Я не знаю, що мені робити, я люблю чоловіка, я каюся за свої звинувачення. Зрештою, кожна людина має право на помилку. Одна тільки Валентина Олександрівна мені зателефонувала і мене підтримала: – Дай їм час, ти їх дуже сильно образила. Не переймайся, все налагодиться. Ти – хороша, тільки трохи імпульсивна. Дай їм охолонути.

Сиджу, чекаю, поки вони «охолонуть». Але мені здається, що вони мене ніколи не пробачать. Чоловік відмовляється забирати позов про розлучення. Я в розпачі. Знаєте, я от тільки зараз задумалася – ми ніколи не купували Мілі Кіндер.

Фото ілюстративне з вільних джерел