Я повинен покаятися перед тобою Марто, я завжди Уляну кохав. Вона завжди була між нами. Прости і поxoвай мене біля неї

Вони у молитвах будуть разом

Святослав знову прийшов у її сон. Стояв на порозі і тужливо дивився на Марту. Мовчки. Ці сни жінку будили і бентежили. Потім весь день ходила, мов сама не своя. Певно, на тім світі він її осуджує.

Святко був другим Мартиним чоловіком. Насправді його звали Святославом. Святком кликала пoкiйна матір. А тепер і Марта. Він був святом у її житті після першого благовірного, якого згубила окoвита. Навіть не знає, де він зараз обертається і чи живий.

Святослав не шепотів ніжних слів кохання Марті. Можливо, тому що був мало не на два десятки років старшим за неї. А, може…

Але він шанував Марту. Прихильно ставився до її сина.

Святославові доньки заміжні. Живуть окремо. Та не сподобалася їм нова батькова дружина.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

– Тобі потрібна була женячка? «Удочерив» молоду пасію, – злісно колола старша Неля.

– А тато ще й «придане» отримав. Тепер виховує її хлопця, – додала молодша Леся.

– Мами з того світу не повернеш, – виправдовувався Святослав. – А Марта – хороша жінка.

– Пам’ятаєш, як після маминого поxopону ти казав, що ні з ким більше не зможеш своєї долі зв’язати? – не вгавала старша.

– Усі чоловіки так кажуть, а потім свої обіцянки забувають, – допікала молодша. – І ще: не думай їх у квартиру привести. Тим паче, обдаровувати чужим майном сина тієї… Квартира – для внуків. Йди до неї жити.

Леся з Нелею жодного разу не були в гостях у нової батькової родини. І до себе не запрошували. Святослав сам навідував доньок. А вони не переставали його ревнувати до Марти і її сина.

Святослав запримітив симпатичну чорнявку під час вступних іспитів. Сподобав. Радів, що Уляна вступила до інституту і під осінь вони зустрінуться. Жила дівчина далеко – майже за три сотні кілометрів.

Від першого курсу Святослав з Уляною не розлучалися. Одружилися. Після закінчення навчання почали працювати на місцевому підприємстві. Як молодим спеціалістам, їм виділили кімнату в гуртожитку. Народилися доньки. Згодом родина отримала квартиру.

Святослав був гарним чоловіком і батьком.

– Не цяцькай так своїх дівчат, – радила рідна материна сестра. – Егоїстками виростуть. Потім будеш голову чухати.

– Видно, тітко, що ви – вчителька.

– Як знаєш

Святослав пригадав тітчині слова, коли занедужала Уляна. Не знайшлося в доньок часу, щоб з матір’ю в лікарні побути. Вранці готував супи. Днював біля ліжка дружини. Леся з Нелею забігали ненадовго. У них – сім’ї, робота, в молодшої часті відрядження.

Уляна просила чоловіка поxoвати її на Поліссі. Там, де народилася. Де могuла тата. Де ще живе старенька мама.

– Далеко мені буде до тебе на побачення їздити, – сумно жартував Святослав. – Та й не поспішай туди. Ще набудешся. От, блисне весна, поїдемо на дачу. Там повітря цілюще.

Не дожила до весни Уляна. Уже кілька років Святослав удівець.

…Марту побачив, коли повертався із цвuнтаря від дружини. Стояла на зупинці, «голосувала». Було вітряно. Сікла мряка. Зупинився.

– Сідайте, пані. Ви вже посиніли від холоду.

– Автобус втік. Йшла із села до центральної дороги. До кісток пробрало.

– У мене в термосі є теплий чай. Зігрійтеся. Бо в таку погоду заслабнути нічого не вартує.

Так і познайомилися.

…А потім трапилася бiда. Скільки авapій сталося на тому крутому повороті. От і знову дорога погано посипана. Святослав їхав обережно. «А цей куди поспішає?» – майнула думка, коли побачив автівку, що мчала назустріч, і…

– Ваш чоловік прийшов до тями, – сказала лікарка Марті. – Можете зайти. Але на декілька хвилин. Йому потрібен спокій. Стан тяжкий.

– Святку… ти живий, Святку.

– Прости мені, Марто. Я маю тобі сказати…

– Пізніше скажеш. Головне, що ти…

– Я повинен покаятися перед тобою Марто, я завжди Уляну кохав. Вона завжди була між нами. Прости.

– Ти мариш, Святку.

– Марто, поxовай мене біля Уляни. Там є місце. Я його собі беріг. Пообіцяй.

– Святку, тобі ще жити й жити.

– Я донькам також скажу. Але чи послухають? А ти… ти добра.

До палати увійшли Неля з Лесею. Марта рушила до дверей.

– Зачекай, Марто, – попросив Святослав. – Доньки повинні чути. Я просив поxoвати мене біля мами.

– Тату, можна подумати, ти вже вмиpaєш, – кинула Неля.

Невдовзі Святослава не стало.

– Ніхто не буде везти тата за триста кілометрів. Ще й взимку. Погляньте, які дороги. І холоднеча. Зрештою, це було марення хворої людини, – майже зривалася на крик старша Святославова донька.

– Не все одно, де поxoвати? – підтримала молодша.

– Це останнє татове прохання, – переконувала Марта Нелю з Лесею.

– Ще раз кажу: у такому стані, як він був, ще й не те міг сказати, – відгризалася Неля. – Як одружувався з вами, то про маму не думав. І, взагалі, не морочте голови.

Святослава поxoвали на новому цвuнтарі, за містом. Після сорока днів він почав приходити у Мартині сни. Сумний і мовчазний.

– А тепер ти прости мені, Святку, – мовила Марта, коли навідала чоловікову могuлу. – Не могла я достукатися до сердець твоїх дітей. Тужить твоя дyша, що не біля Уляни спочиваєш. Що я можу змінити? А ти снишся, снишся. Син мій… наш… весілля відклав. До наступного літа. Взимку рік по твоїй смepті мине. За весну підготуємось. Даруй, що він тебе батьком не кликав. Але він тебе мав за батька. І пам’ять про тебе шанує.

…Ще в дитинстві Марта бігала до монастиря, коли приїжджала гостювати до батькової родини. Монастир був зарослий кущами, кропивою і величезними лопухами. З облупленими стінами. Надщербленими сходами. Із заржавілим замком на старих різьблених дверях. А їй так хотілося заглянути всередину.

Пізніше монастир відкрили, почали реставрувати. Але вона так і не бачила відновленого храму. Завжди часу було обмаль.

І ось збирається до родичів. У найстаршого батькового брата – ювілей. Дев’яносто. Двох молодших пережив. Заодно буде нагода й до монастиря зайти.

…Як усе тут змінилося! Доріжки, обрамлені декоративними кущиками. Квітів багато. А двері не міняли. Просто оновили.

Зайшла до середини. Прохолода. Тишина. Запах ладану. Молиться старенький чернець. Вирішила йому повідати свої сни. Поради попросити. Чекала, коли закінчить молитву.

Читайте також: Ще в коридорі почула запах запареної кави. А потім – веселий щасливий сміх зі спальні. Її явно не чекали вдома

Розповіла про Святославове прохання. І про те, що не виконала його.

– Ви багато про це думаєте, звинувачуєте себе, а треба молитися. За вашого чоловіка і його першу дружину. У молитвах вони будуть разом. І за доньок чоловікових моліться. Маєте неприязнь до них. По обличчі бачу. Але так життя влаштоване: одні люди гріхи вчиняють – інші їх відмолюють. Людина пише книгу своїх справ. А Господь її читає. І кожному дає шанс щось виправити у написаному.

Марта дослухалася до слів ченця.

…Святослав приснився Марті аж перед синовим весіллям. Веселий. Сипав зерно голубам. Було так сонячно й тепло. І птахи білі-білі.

Вона була упевнена: це Святко прийшов у сон благословити сина/

Автор – Ольга Чорна