Я ще не бачила Дмитра, але вже була налаштована проти нього і цього шлюбу. Мені не хотілося відпускати свою доньку. Я вважала її своєю. А одного дня вона просто зібрала речі і пішла

Я ніколи й не думала, що буду такою егоїсткою, аж поки не залишилась самотньою. Тепер, коли у дітей давно свої сім’ї, мені залишається тільки чекати їхнього телефонного дзвінка. І кожного разу я сподіваюсь, що вони приїдуть до мене, привезуть онуків, або попросять про якусь допомогу. Але, на жаль, так не стається. Тепер мені здається, що сенс мого життя вже давно втрачений, а я сиджу на пенсії, потроху працюю консьєржем, але поруч нікого з рідних немає.

Починалось моє життя, як і у більшості людей: щаслива сім’я, роботящий чоловік, двоє гарних хлопців. У житті різне було, але найголовніше для мене все ж таки були діти. І ось, коли хлопці підросли, здобули професії, я зрозуміла, що знов стану мамою! Ця новина була несподіваною для нас з чоловіком, але ми щиро раділи такому подарунку долі.

Попри те, що мені вже було 42 роки, а чоловіку — 44, ми хотіли ще раз стати батьками й натішитися нашою маленькою донечкою. Так і сталося. Нашу Марійку любили не тільки ми з чоловіком, але й старші сини. Попри свою зайнятість, вони приділяли їй багато уваги, гралися з нею, носили на руках та вчили робити перші кроки.

Час не стоїть на місці. Згодом одружився старший син, а через два роки — і молодший. На той момент нашій Марійці було п’ять років. Невдовзі відійшов у вічність мій чоловік. То була страшна аварія. І її важко, але пережили. Ми залишилися з Марійкою у двох і я думала, що донька буде завжди поруч, допомагатиме мені й доглядатиме у старості.

У старшого сина вже було двоє дітей, а молодший — з дітьми не поспішав. Тому іноді я бачила своїх онуків, але з невістками близьких стосунків не мала. Вони не хотіли обтяжувати мене своїми проблемами й ніколи про допомогу не зверталися.

Коли ми зосталися з Марійкою удвох, я і гадки не мала, що може щось бути не за моїм планом. Коли дочці ледве виповнилося 19, вона заявила, що має нареченого. Для мене це було дуже несподівано. Як так, донька, яка має бути поруч все моє життя закохалася? У неї не може бути нареченого. Вона не має виходити заміж!

Я ще не бачила Дмитра, але вже була налаштована проти нього і цього шлюбу. Мені не хотілося відпускати свою доньку. Я вважала її своєю, тому влаштовувала сварки. А тепер я розумію, що марно. Цим я робила гірше тільки собі. Одного дня Марійка зібрала свої речі й переїхала до нього.

Я почувала себе так, ніби мене покинули. Не раз плакала довгими вечорами. Я не знала, що мені робити. Донька змінила номер телефону і взагалі не хотіла зі мною говорити, і від цього мені ставало ще гірше. А тут, якраз мій День народження. Молодший син зателефонував, поздоровив, а старший — заїхав привітати із дітьми. А від доньки й слуху ніякого не було. Тоді я зібрала всю свою волю й образу та сказала синові: “Я знаю, що ти спілкуєшся з Марійкою. Передай їй, нехай вже розписуються. Я не буду лізти в її життя”.

Наступного дня Марійка мені зателефонувала. Вона сказала, що у неї все добре, але в її голосі я відчула холодність і образу. Я знаю, що в тому, що сталося винна тільки я. Тепер має минути багато часу, щоб наші стосунки з Марійкою налагодились.