З Лізою я не бачилася років п’ять, наше очне спілкування припинилося, коли подружка переїхала в інше місто заміж. Про те, що забіжить до мене на чай, Ліза повідомила в переписці, в соцмережах. Я зраділа і до приїзду подружки спекла торт і зганяла в магазин. Хіба що тільки кульки не надула до зустрічі!
І ось нарешті, зустріла її, забравши особисто з вокзалу, на машині чоловіка. Ліза відразу здалася мені чимось озлобленою. Знаєте такий погляд, коли ти стрибаєш біля ріднюлі як песик, а вона дивиться так, трохи примружившись і в погляді читаєш образу? Ось такий у неї був погляд.
Я привела Лізу до себе і ми розташувалися на кухні, з чаєм і тортиком. Поговоривши про все на світі і обмінявшись новинами, ми завели розмову про соцмережі, за допомогою яких і підтримуємо спілкування.
– А пам’ятаєш, я писала тобі півроку тому і просила перевести мені гроші на карту, в борг? – раптом згадала Ліза. Пам’ятаю-пам’ятаю, а що? – відповіла я. Я пам’ятаю, як в той зимовий вечір я отримала повідомлення-прохання від Лізки терміново позичити їй 5 тисяч гривень. Пам’ятаю, я чесно зізналася подружці, що сама в той момент сиджу на мілині, в гаманці – дірка від бублика, а на зарплатній картці – пара сотень до авансу. Подумавши, я вирішила допомогти хоча б цим. «Можу тільки гривень 500 відправити, якщо потрібно», – написала я їй тоді, але Ліза нічого не відповівши мені, відключилася.
– Ну треба ж, розвелося шахраїв! – зітхнула я, згадавши як на наступний день Ліза відписалась, що ніяких грошей вона в борг не просила, це справа рук зловмисників, які зламали її аккаунт в соцмережі. Звичайна шахрайська схема – зламувати чужу сторінку і від імені господаря клянчити у друзів гроші в борг, щоб потім розчинитися з ними в тумані.
Ліза відставила чашку і випросталася, дивлячись на мене з якимось докором. Знаєш, Олю, зізнаюся чесно: це я просила у тебе грошей в борг. Я, а не шахраї.
– Ти? А навіщо потім сказала, що тебе зламали? Так зламали чи ні? – не розуміла я. Ліза дивилася на мене холодним зневажливим поглядом.
– Не зламали. Я перевірити хотіла. Всіх моїх, так званих, друзів! Чи виручать мене з грошима в скрутну хвилину. Виявилося що немає у мене друзів! І сестер немає. Єдиним хто відгукнувся, був тільки брат, Петро. Він єдиний попросив у мене номер карти, на яку можна зробити переказ. Виходить, немає у мене нікого, крім брата!
Я розгубилася і переставши усміхатися, дивилася на Лізу з подивом.
– А ви всі мої «друзі» враз якось замовкли тоді. Хтось відразу вийшов з мережі, отримавши моє прохання, а хтось почав як і ти, брехати і викручуватися, що грошей немає, – продовжувала Ліза. Я не знала що і сказати на це.
– Лізо, у мене тоді справді не було грошей. Але я ж запропонувала тобі взяти у мене пару сотень хоча б. Це все, що у мене в той момент було.
– Ні, – обірвала мої доводи Ліза, – Ти виявилася найгіршою з усіх. Як я розумію хід твоїх думок! 5 тисяч ти мені не захотіла дати, ну звичайно, це ж солідна сума, хіба ти могла б мені довірити такі гроші? А ось дрібницю, 500 гривень, вирішила відстебнути. Мовляв, якщо і не повернеш їх назад, так не сильно шкода! Так?
Я щось мимрила, переконуючи Лізу, але та поводила себе уперто. Дорікала мені в небажанні допомогти їй в складний момент, після чого, не прощаючись, пішла. У той-же день Ліза видалила мене зі списку своїх друзів (і не тільки мене!), кинула в «чорний список» і перестала виходити на зв’язок. От і зрозумій їх, цих друзів? Я чекаю. Чекаю коли вона охолоне, одумається і перегляне свої образи.
Автор фото – Сергій Майстер
