Я стала виявляти в своєму дворі сторонніх. Батьки водили до нас своїх знайомих. Показували будинок. Ми приходили з роботи і виявляли їх у нас вдома. Ми пили чай на кухні, і бачили їх у нас у дворі. І тут терпець увірвався

Коли з чоловіком ми одружилися взяли в іпотеку однокімнатну квартиру. Народився син. Підріс. Стало мало місця. Ми вирішили купити будиночок. Невеличкий, старенький, але щоб були всі зручності і можна було жити і там же будувати новий будинок. Будинок мрії.

Вирішили – купили. Почалося будівництво. Ніякого відпочинку, ніякого моря. Всі гроші в будівництво. Залили фундамент. Потім допомогла свекруха, продала будинок від бабусі, частину грошей віддала нам. Ми виклали стіни, вистачило і на дах. Свої гроші вкладали. Добре, але жити в ньому не можна. Ще збирали. Донька народилася. Всю допомогу. яку виплачують при народженні дитини вклали. Зробили чорнову обробку і переїхали.

Тільки на підлозі лінолеум, а стіни – штукатурка. Але були дуже раді. Мої батьки запропонували допомогти обкласти будинок цеглою. Приваблива пропозиція, свекруха ж допомогла. Вирішили не відмовлятися від допомоги. Погодилися. І почалося … ось ми добудувати не могли, а вони побудували. Ні, саме, не добудувала, а побудували будинок.

Я стала виявляти в своєму дворі сторонніх. Батьки водили до нас своїх знайомих. Показували будинок. Ми приходили з роботи і виявляли їх у нас вдома. Ми пили чай на кухні, і бачили їх у нас у дворі. Гаразд, але почалося, що ось тут треба зробити так і тільки так. А ми так не хочемо.

Загалом закінчилося все скандалом, вони красу зовні навели, а ми шпалери поклеїти до кінця не можемо. Змінили на хвіртці замок. А їм ключ не дали. Радикально. А що робити, хочется жити своїм життям. Може нам зручно влітку на море з’їздити, а взимку шпалери поклеїти. Ц же наше право? Тепер вони приходять саме в гості, а не як до себе додому. І ми їм раді. І це правильно.

Фото ілюстративне – nathanhomesomaha.com