“Я стомився, я йду” – почула вона через два місяці після народження дитини. А через рік подзвонив у двері

Спеціально для сайту osoblyva

-Добре, відповіла вона, я тебе не тримаю. Але назад шляху не буде. А дитині допомагати будеш?

-У мене маленька зарплата, самому не вистачає, – відповів він, збираючи речі.

Здавалося, ніщо не віщувало про такі зміни в її житті. Їй було 36, йому 26. Про дитину думали обоє. Або їй так здавалося, що і йому теж потрібна дитина.

Коли завагітніла, щастю не було меж. Довгоочікувана дитина. З першим чоловіком не склалося. А тут диво сталося. Вона була на сьомому небі від щастя. Здавалося, він теж. Радіє, що скоро стане татом.

Нічні пробудження, дитячий плач, нічна зміна підгузників … Вона намагалася залучити і його до цих справ. І начебто не бурчав, не лаявся. Вставав без капризів до дитини. А через два місяці: я втомився, я йду. Пішов.

– А може й на краще, – подумала вона. Майже рік не було чутно про нього нічого. Не дзвонив, не цікавився, як дитина. Грошима не допомагав. А вона домовилася на роботі, щоб вестиме кілька проектів віддалено, на допомогу по догляду за дитиною особливо не поживеш.

Керівництво погодилося. І начебто у неї все добре. І майже через рік він подзвонив у двері: Я скучив, не можу без тебе, давай почнемо спочатку. Вона впустила його знову в своє життя і в життя дитини. Він став приїжджати, і ніби як полюбив дитини. Став частіше залишатися з ночівлею. Робота – все та ж, з маленькою зарплатою, навіщо міняти, його влаштовує. Дитині допомогти? Ні, не можу, самому не вистачає.

І тут вже настала її черга: я втомилася, йди, але можеш відвідувати дитину. Навіщо тягнути людину, якщо він сам не хоче міняти своє життя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!