Весільний танець Вероніка танцювала з батьком. Дуже була зворушлива сцена, чоловік плакав а донька щось мило шепотіла йому на вухо.
Галина не могла на це спокійно дивитись. “Невже вона йому все пробачила?”- думала про себе жінка. Бо Галина ні!
Коли вона тоді сказала своїй мамі, що вона розлучається то почула від неї: ” Я так і знала, що ти через свій гонор, втратиш чоловіка”.
Але Галина не розуміла, як вона могла по-іншому вчинити, що треба було її терпіти зраду чоловіка. Проте, жінка не хотіла більше з ним жити та його пробачати.
А вони всього лиш три роки як поженилися. Звісно чоловік просив вибачення, говорив, що помилився.
Але як жінка не вибачила, то вже її звинувачував, говорив, що вона сама винна, що Галина поводилась з ним як з якимось зі своїх поганих учнів, весь час його вичитувала за щось.
Після розлучення жінка на аліменти не подавала, та й чоловік навіть не питався сам, що їхня дочка їсть, у що одягається, як у школі вчиться?
А взагалі зник з їхнього життя на довгі роки. Хоча Галина всі ті роки, чекала та сподівалася, що одного разу чоловік все таки повернеться додому, вона навіть замки у дверях не міняла.
Донька меншою весь час запитувала про батька. Галина вже не могла слухати, і ледь не погодилась на пропозицію колеги по роботі, який був від неї старший більше чим на 10 років.
Однак, не змогла, завзято працювала і стала вже директором школи. І на одній із нарад у районі Галина познайомилась з Андрієм, який теж був директором однієї із шкіл і теж любив справедливість і порядок у всьому.
Проте, після того як вони стали жити всі разом, то донька плакала, що тепер у неї є вітчим, який її не дозволяє допізна гуляти, та слідкував сам, щоб вона добре вчилася, оплачував науку.
Тепер завдяки своїм знанням дівчина має хорошу роботу та гідного нареченого. І от коли Галина з Андрієм побачили як Вероніка танцює зі своїм батьком то дуже засмутилися, а особливо чоловік, який вважав і ставився до Вероніки, як до рідної доньки.
Але те що дальше зробила дівчина, всіх здивувало на весіллі. Після закінчення танцю доньки з батьком, Вероніка підійшла до музикантів і замовила ще один повільний танець.
А у мікрофон сказала, що тепер запрошує до танцю свого справжнього люблячого батька Андрія. Ніколи не бачила щоб чоловік плакав, він завжди вів себе доволі стримано.
А тут сльози в нього котилися з обох щік від щастя звісно що Вероніка, все ж і справді вважає його рідною, близькою людиною.
А сама Галина дуже вдячна доньці за це.
Віра Лісова
