А зараз, після таких слів, як це зробити? Як? Це, напевно, найстрашніші слова. Адже вони перекреслюють все те, чим ти жив, у що вірив.
А що це тоді було? Катя згадувала, як він співав під вікном пісню в її день народження, коли вона потрапила в лікарню. І як всі в палаті заздрили їх любові. А це була і не любов зовсім.
Або коли Валера на руках ніс її через все місто, тому що вона натерла ноги новими чобітьми. Ну, хіба ж це любов?
А коли він прибіг до неї на роботу з курткою, тому що похолодало, а вона в одному платті пішла вранці. Ну, хіба по любові таке зробиш?
А коли він з сином ночами не спав, на руках його колисав, щоб Катюшка поспала? Не любов. Ні.
Ці та ще тисячі прикладів пролетіли перед очима Каті, поки вона дивилася, як чоловік, злодійкувато озираючись, збирає свої речі.
Подивилася і раптом розсміялася. Сміялася так, що в боці закололо. Витерла сльози (від сміху). Зірвала плащ з вішалки, крикнула здивованому чоловікові:
– Ключі на столі залиш, двері захлопнеш. Я за Кирилком в садок.
І випурхнула в чорноту під’їзду.
Треба ж не любив! Ну що ж. Тепер вона знає яка нелюбов. Буде шукати любов!
Валерій повернувся через місяць. Біс поплутав. Пробач. Люблю тебе. Життя без вас немає.
Але Катя не прощає зрад. Тим більше таких. Усвідомлених. Якби він по п’яні випадково, а потім місця собі не знаходив від провини – це одне. А коли він майже рік нишком бігав з сім’ї … Ні! Та й потім. Він же її, Катю, не любив ніколи.
Дивно, але за цей місяць Катя змінилася, покращала, немов скинула тягар. Адже вона відчувала, що Валерій їй зраджує, але виправдовувала його, відмазувала в своїх очах. А це все давило, заважало дихати.
А як він пішов раптом з’явився кисень. І захотілося кохання! І Катя йшла по вулицях і посміхалася, а чоловіки обертаючись дивилися їй услід. А буквально вчора, один не втримався і сказав, що у неї така усмішка чудова, відразу видно, що людина щаслива! І чоловік її любить!
– А немає у мене чоловіка, – засміялася Катя. – Кинув він мене місяць тому. До іншої пішов.
– Він дурень!
– Ні. Просто він не любив мене ніколи.
– А давайте поговоримо про кохання? Ви поспішаєте? – запропонував чоловік.
– Тільки якщо ви почастуєте мене кавою, – зовсім нескромно видала Катя.
– По руках! А ви мені будете усміхатися!
І вони цілу годину говорили в кафе, перебиваючи одне одного, сміючись і жартуючи. Виявилося, що Михайло вдівець і виховує один двох дочок. І ще годину тому він не знав, що зможе коли-небудь знову сміятися. І сьогодні вони домовилися піти з дітьми в цирк.
А тут Валерій зі своєю любов’ю, яка і не любов зовсім.
