– А я ж знала, що цим закінчиться! – ледь не плаче моя знайома, Ксенія. – Синові десять разів говорила. Розмовляла, попереджала, нагадувала. Він все на мене рукою махав – мамо, я все знаю. Ну ось, дострибалися тепер!
Історія банальна: дівчинка Віка, з якою дружив шістнадцятирічний син Ксенії Данило, раптово вaгiтна. Термін ще невеликий, але мама Віки, здається, принципово проти абopтів.
– Стану тепер бабусею в неповні сорок років! – засмучується Ксенія.
Діти познайомилися в таборі минулого літа. Ровесники, обоє недурні, вчаться добре, обоє єдині діти в благополучних повних сім’ях. У таборі обмінялися контактами, а вже по приїзду додому дівчинка Віка сама знайшла Даню в соціальних мережах.
– Ця Віка просто проходу Данилоу не давала, – розповідає Ксенія. – І надзвонювала, і писала, і зустрітися його кликала постійно. Телефон просто не замовкав. Приїжджала, чатувала його, чоловік її в нашому під’їзді бачив. Судячи з усього, дівчинка дуже настирлива. І розвинена. Мені навіть здалося, що вона старше Данило набагато. Я була здивована, що їй теж шістнадцять. У Данила такої вже прямо любові до неї не було, але вона взяла його в оборот! Там просто не було шансів.
Звичайно, з сином вели бесіди і про стосунки, і про любов, і про кoнтpaцeптиви, і про ось це ось все. Але – класика жанру – все це не допомогло.
– А я ось тепер розумію, чому раніше в селах в таких випадках саме дівкам ворота дьогтем мазали! – запально каже Ксенія. – Не хлопцям! Тому що дев’яносто відсотків провини, я вважаю, на тій родині! Виховували б дочку нормально і стежили за нею, такого б зараз не було. А вони нам тепер заявляють – ви, мовляв, розумієте, що ваш син нашій дочкі життя зіпсував? Ну, як? Перекладають з хворої голови на здорову!
– Слухай, ну так теж не можна! – каже Ксенії подруга, яка в курсі ситуації – виниш кого завгодно, тільки не свого сина! Так не можна! Ось якби у мене був син і він викинув таке – так я б його! Ух! Відшмагали б так, що тиждень сидіти не міг! Посадила б на хліб і воду і відправила б на заробітки, щоб дитині віддав!
– Ви такі всі смішні, теоретики! – глузливо зітхає Ксенія. – Дочок своїх недолугих випорюйте краще, щоб хвостами не крутили перед хлопцями. І, якщо в лiжко лягають, думали про те, як себе уберігти теж самі. Тому що відповідати за все їм доведеться самим!
– І що, ти дозволиш, щоб все просто так зійшло твоєму любому синочку з рук?
– Ну а що я можу тепер зробити? – розводить руками Ксенія. – Вигнати сина з дому? Позбавити його морозива? Відшмагати? Змусити одружитися? Що? От кажуть – чоловік теж несе відповідальність, бла-бла-бла. Та ніфіга! Що ось тепер взяти з чоловіка, якому шістнадцять? Та й який з його батько? Нічого!
– Ну як це – “нічого”. Зараз наpoдить, будете виховувати.
– Якщо вже наpoдить, нам все одно ніхто дитини не віддасть! Ростити будуть самі. Можуть грошей попросити, але чи багато візьмеш з такого тата?
А ви згодні з тим, що в підлітковій вaгiтнoсті винні батьки? Підлітки – вони ж діти, і навіть в 16-17 років. Так що там говорити, сьогодні і в двадцять п’ять вони ще діти: не стоять на ногах, шукають себе, вчаться і перебувають на повному батьківському забезпеченні.
А батьки – дорослі люди, вони несуть за дітей відповідальність. Тому подібні ексцеси – на їхній совісті?
У «хороших» батьків дочка не опиниться в такій ситуації? А син?
Що думаєте?
