Прийшли в гості до свекрухи, чоловік довго умовляв і просив. На мої аргументи, що я дитину чекаю і нервувати мені не можна, він відмовлявся словами матері: – Нехай прийде, я їй слова поганого не скажу.
Здалася в результаті. Але з умовою: – Якщо твоя мати що-небудь утне, ноги її в нашому домі більше не буде!
Чоловік на все погодився, поклявся усім на світі, а я радісно потираю рученята в передчутті припинення її ходінь до нас. А в тому, що свекруха що-небудь утне, я була впевнена на 100%.
З першого погляду все було досить мило: усміхнена мама чоловіка літала по своїй кухні. Вона то підливала мені чай, то підкладала салат. Вона навіть не відпускала свої дурні жарти.
– Ну що, Мариночко, лікарі кажуть? Скоро внучка в мене з’явитися? – ласкаво запитувала господиня будинку.
– Ще три-чотири тижні, зовсім трохи залишилося. – зітхнула я.
– Ну добре, добре. – клацнула свекровка.
– А щось Кирила з Настею не видно. На роботі чи що? – поцікавилася я. Кирило – брат чоловіка, а Настя – його дружина, вони живуть зі свекрухою.
– З’їхали вони. Вже місяць як. – посміхнулася свекруха. – Квартиру зняли, і добре. Мені місця більше.
Дивно. Настя народила місяців 8 тому, хлопчиська. Наша з нею свекруха дуже чекала поповнення. Обіцяла допомагати з немовлям, з’їхати їм ніяк не давала. Лізти в сімейні чвари я не стала – з’їхали і з’їхали, я б на місці Насті і дня тут прожити не змогла.
– Ти мені з пологового будинку відразу подзвони, зріст Варюшки скажи, я мішок спальний купити хочу. – попросила матір чоловіка. Я насупилася: – Чому Варюшка? Ми з чоловіком вирішили дочку Анею назвати.
– Ой, прости, обмовилася. «Прости» від свекрухи? Вечір ставав все більш дивним. – Мариночко, ти з’їж пиріжок, а ми з сином підемо пошепочемося. – свекобра взяла мого чоловіка за руку і потягла з кухні. Я – дуже цікава, каюсь. І вирішила вчинити безсовісно – в нахабну підслухати, про що ж вони там будуть шепотітися. Навшпиньки я прокралася до кімнати, в якій вони закрилися, і розвісила вуха: – Ти що, їй ще нічого не сказав? – вимогливий голос свекрухи.
– Коли, мамо? Народить – скажу? – промимрив чоловік.
– Сьогодні скажи! Я свою частину угоди виконала – машину тобі купила, тепер твоя черга!
Хм цікаво. Я навшпиньки повернулася на кухню і засунула в рот відразу половинку пиріжка. Значить, машина, нещодавно вручена чоловікові від роботи як кращому співробітнику останніх років, куплена свекрухою? І що за операція така? І взагалі, що я тут сиджу, як квочка? Піду і прямо запитаю!
Я увірвалася в кімнату, де чоловік шептався з мамою, і обімліла: це була натуральна дитяча! Рожеві шпалери і шафки, біленьке дитяче ліжечко, рожевий балдахін, іграшки на полицях – в основному ляльки, на стінах веселі картинки з веселкою і квіточками.
– Подобається? Мені теж. Варенька буде тут жити. – досить посміхнулася свекруха. – Ми з сином домовилися. Так що з пологового будинку до мене привезете внучку і йдіть, куди хочете. А ми з Варюшоюа прекрасно заживемо.
Я подивилася на чоловіка, а він навіть не подумав відвести погляд: – Ну а що? Хороша ідея. І дочка під наглядом, і ми висипатися будемо, і ти відразу на роботу вийдеш. Діло мама каже.
– Ти знущаєшся? Ні, свою дитину я виховаю сама! Свекруха Шановна, якщо Вам так потрібна дитина, що ж з Настіним сином не живете? – запитала я.
– Хлопчик. У мене самої двоє хлопчаків. А тут – внучка, завжди дочку хотіла. А тут таке щастя – ти мені свою віддаси. Вона буде мене мамою називати, я їй буду кіски плести, нарешті в ляльки грати. – розмріялася свекруха.
Від її слів мені стало погано, я розвернулася, в передпокої напнула взуття і почала відкривати двері. Чоловік ломанулся за мною під крик своєї матері: – Не умовиш дружину – машину відберу! Май на увазі!
Додому я поїхала одна ледве відбившись від чоловіка. Як він посмів торгувати нашою дочкою? Як? Бути мені матір’ю-одиначкою! Да уж, з’їздила в гості до свекрухи. Лікуватися їй треба, з синочком на пару.
Фото ілюстративне з вільних джерел
