Батьки завжди дбали про мене та від усього оберігали. Вперше я пішла у клуб у сімнадцять років, хоча всі мої подруги давно мали стосунки з хлопцями. Постійний тиск та контроль батьків спонукав мене до бунту.
Я невдало намагалась тікати через вікно, не робити хатню роботу та погано вчитися. Але чим більше я проявляла непослух, тим більше батьки мене контролювали.
У мене був друг, з яким я могла відчувати себе собою. Ми ще з дитинства дружимо. Разом зривали яблука у сусідньому саду, збирали на полі кукурудзу, щоб продати, і ще багато чого робити разом.
Попри тиск батьків, з Ігорем я відчувала себе захищеною. Батьки знали про нашу дружбу, але не сприймали її серйозно.
Остання сварка з мамою стала поворотним моментом у моєму житті. Я втекла до Ігоря. Коли перші емоції втихли, я заявила мамі, що буду з ним жити й ми одружимось. Батьки не сприймали серйозно наші стосунки, проте, не могли вмовити мене повернутися додому.
Так я жила в Ігоря на правах дружини. Його виховувала мама. Вона була не проти, щоб їй з господарством хтось допомагав, тому ставилась до мене добре.
Минуло три роки, а ми все ще не узаконили шлюб. Час від часу бачу своїх подруг, тих, які відвідували клуби з тринадцяти років. Одна вступила в університет, інша — переїхала у місто з батьками, де вдало вийшла заміж, а третя — закінчила курси перукарів, давно працює у салоні краси та зустрічається з хлопцем.
Ми рідко бачимось, але кожен раз вони розповідають цікаві історії про себе та своїх обранців. А мені немає що розказати. До того ж я зрозуміла, що не люблю Ігоря. Живу з ним, тільки для того, щоб довести матері, що вже доросла.
Отак, батьків не слухала, хотіла бути самостійною і якнайшвидше позбутися їхнього контролю. А що тепер маю?
