Перші сім місяців, поки мені доводилося годувати сина, я була в декретній відпустці, потім ми найняли няню. Вона була молодою і дуже уважною до нашого сина дівчиною, вона йому дуже подобалася і ми спокійно залишили його з нею. Але незабаром вона й сама стала мамою й пішла від нас.
До того, як дитині виповнилося два роки, ми змінили ще п’ятьох нянь, досвід був безнадійно невдалим. То няня була занадто грубою, то неохайною, то просто неуважною. Я вирішила припинити експериментувати з сином після того, як мені зателефонувала сусідка і сказала, що вона щойно бачила, як няня сильно сварила і покарала мою дитину.
Я звільнила няню і почала запрошувати маму посидіти з сином. З того часу вона допомагає нам вже кілька років. Залишаючи дитину з нею я спокійна. Я впевнена, що вона дуже уважна до онука, тому що дуже любить його. Вона гуляє з ним, годує і часто навіть сама готує йому їжу, поступово вчить читати й писати.
Але є і зворотний бік у всьому цьому. Зараз мама постійно повчає мені, як правильно виховувати сина й тикає мене носом в якісь абсолютно незначні й навіть смішні помилки: то я даю йому неправильні вітаміни, то купила якісь не такі штани, мало гуляла з них, ніж потрібно, не зібрала іграшки.
Це дратує, звичайно. Я хочу, щоб вона допомагала з дитиною, коли я її прошу, а решту часу я сама в змозі вирішувати всі питання, пов’язані з вихованням і доглядом за дитиною. Однак вона вважає, що оскільки вона сидить з дитиною п’ять днів на тиждень, вона має право голосу і право говорити мені, як краще робити.
Крім того, мені зовсім не подобається те, що вона робить свої зауваження в присутності дитини. Я вважаю, що це знижує мій авторитет в його очах. Однак іншого вибору у нас немає. Оформити сина в дитячий садок поки що не виходить, експериментувати з нянями вже не хочеться.
Що з цим робити і як вийти з ситуації я просто не знаю, можливо будуть якісь поради?
Фото ілюстративне
