Колишні дружини, які читають мій лист, напевно, мене зрозуміють. Так, зараз, через багато років після розлучення, я розумію, що всі закиди мого колишнього чоловіка були справедливими. Все відповідало тому, що він перераховував. З його точки зору. А якщо зазирнути глибше? Джерело
Так, після нарoдження дітей (двійні) я втратила форму і довго хворіла. Якщо взяти до уваги, що мої батьки нам допомагати не могли, так як жили далеко, свекруха працювала і не бажала витрачати своє життя на онуків, а на няньок грошей не було, то, незважаючи на своє самопочуття, доводилося з усім справлятися мені одній.
Допомога чоловіка? А ось проста арифметика: він вставав о 7 ранку і до восьми вже йшов з дому. Ми з дітьми ще тільки починали прокидатися. Чоловік повертався близько восьмої вечора, а о дев’ятій дітей потрібно було укладати спати, а перед цим погодувати. Тобто, чистого часу на спілкування батька з дітьми 5 раз в тиждень залишалося близько 15 хвилин.
Що стосується вихідних, то, як правило, у чоловіка знаходилися справи поза домом: відвідати батьків, термінова робота, друзі, та й просто потрібно відпочити перед робочим тижнем, а в будинку, де два малюки, спокою не знайдеш. Вночі до дітей вставала я, тому що чоловікові на ранок на роботу, і я розуміла, що, не виспавшись, він багато не напрацює. А щоб не переривати сон, він взагалі пішов спати в іншу кімнату.
Читайте також:В ніч на 21 січня 2019 року, Перший повний місяць. Ось що варто зробити в цей особливий вечір
Ті, хто сидів з дітьми, може уявити, як робляться домашні справи. Так, в перерві, поки діти сплять. Але їх двоє, і один будить іншого. За три роки, поки діти підросли, я вимоталася повністю. Нерви були не в порядку, а втома накопичилася така, що я засинала миттєво, варто було мені просто присісти на стілець або в крісло.
А чоловік дорікав, говорив, що я не цікавлюся його справами, ніколи не задаю питань, що я не читаю, не в курсі подій і взагалі, стала схожа невідомо на кого. Що відповісти? Я намагалася пояснити, зривалася на крик, коли не витримувала вже, але життя не змінювалася. Мені вдавалося відправити його по магазинах за продуктами у вихідні або ж з якихось домашніх справ, але ця допомога загальну картину не міняла. А вже коли діти хворіли, то це було жaхливо!
Так, я регулярно просила грошей. А де мені їх ще було взяти? Я ж не могла працювати з двома малюками, а вони їсти вимагали кожен день, росли, а, значить, потрібні були одяг, іграшки, та й сама я не повітрям харчувалася. У відповідь було незадоволення, вимога звіту про витрачені гроші і слова про те, що мені від нього тільки гроші потрібні, а ось як у нього на душі, що його хвилює, які у нього проблеми, мені нецікаво
Може, мені було і цікаво, але ось, повірте, сил не було точно. Напевно, я хотіла, щоб у нас було, як раніше, коли ми разом закінчували роботу, зустрічалися в місті, йшли в театр, в ресторан, гуляли і багато про що розмовляли. Але ж рішення нарoдити дитину було не моє одноосібне, а ось, коли з’явилися малюки, виявилося, що це тільки моя проблема.
У такому режимі економії, природно, я не блищала нарядами, а доношувала старі ганчірки, не мала можливості ходити в перукарні і в спортзали. Та й режим харчування у мене був за залишковим принципом – що залишиться після дітей і чоловіка, то і доїдала. Так що, зрозуміло, що фігурі це на користь не пішло, тому що більшу частину раціону становив хліб.
А чоловік, що прийшов з роботи, пахне хорошим парфумом, елегантно одягнений, показував дітям «козу», тряс брязкальцем, і на цьому його участь у вихованні закінчувалося. Переодягнувшись, він брав газету і чекав, поки я накрию йому вечерю. Коли я попросила його самому собі готувати, він не те, щоб обурився, але з невдоволенням запитав, мовляв, я весь день сиджу вдома і не можу навіть вечерю приготувати? Сиджу! Тільки жінки можуть зрозуміти, як прикро чути такий закид.
Я кілька разів спробувала поговорити начистоту, пояснити, як мені важко, як я втомлююся. І якби він приходив раніше або хоча б у вихідні мені допомагав, то я б змогла зайнятися собою. Звичайно, я плакала, звичайно, я звинувачувала його в байдужості, і багато що ще було наговорено. А вже після розлучення я випадково дізналася, як мій чоловік скаржився друзям, що я стала істеричкою, що йому будинку неможливо перебувати, що мені від нього потрібні тільки гроші, що я стала невідомо на кого схожа і так далі.
Діти підросли трохи, а чоловік зовсім став чужим. Ми вже не могли спокійно розмовляти – тільки шпильки, уїдливість, крики і скандали. Так, у мене не вистачало терпіння вислухати його або подумати, може бути, в чомусь він має рацію – все глушила образа на нього, на себе, на життя. Напевно, я була нестриманою. Але скажіть, ви б стрималися, якби виявили, що ваш чоловік купив квіти до 8 березня для всіх своїх колег, а мені не купив навіть квіточки? Я розтоптала всі ці квіти і влаштувала скандал.
Але ж він, по суті, незлий чоловік, і ми любили один одного колись. У нас були спільні інтереси, нам було весело вдвох. Може бути, ми не були готові до нарoдження дітей, може, я виявилася поганою господинею. Але я жила ці важкі для себе роки, немов мене кинули і дивилися з боку, виживу я чи ні. І кинув саме чоловік
