Аліна майже бігла вузькою вулицею приватного сектору, оглядаючись через плече. Їй здавалося, що Артем буквально наступає на її п’яти, хоча відстань між ними була у кілька десятків метрів.
“Як я могла взагалі з ним спілкуватися?” — подумала вона з роздратуванням. Лише нещодавно зрозуміла, що він — маніпулятор і бабій, і радо позбулася його уваги. Але Артем не здавався: він наче зневажав будь-які відмови й переслідував її як тінь. І сьогодні його поведінка роздратувала дівчину.
— Аліно, стій! — голос Артема лунав надто близько і вона відчула, як її щоки почервоніли від злості. — Я змінився! Я майже вільний, розумієш? Ще трохи і я буду твоїм! Вже подав на розлучення і через 2 тижні будемо разом!
Аліна зупинилася, крутнулася на п’ятах і саркастично зітхнула:
— А, так ти ще й дружині зраджуєш. І про цю «дрібничку» ти мені не сказав? Просто суцільна мрія, а не чоловік! Прощавай, Артем!
Вона швидко підбігла до свого подвір’я і з полегшенням притиснула хвіртку прямо перед його носом. Кинувши погляд у садок, вона побачила, як сусід Петро стояв на доріжці.
“О, ідея!” — подумала Аліна, усміхнулася і раптом, не давши Петрові часу навіть усвідомити, що відбувається, кинулася йому на шию.
— Привіт, коханий! — сказала вона з такою ніжністю, що навіть сама здивувалася своїй акторській майстерності. — Я так втомилася і змерзла! Сподіваюся, у нас є що поїсти?
Петро ошелешено заморгав, але швидко відновився і, явно розуміючи гру, підхопив її настрій.
— Звісно, люба, — відповів він з усмішкою. — Пішли, все готове.
Артем, який усе це побачив, застиг, як вкопаний. Очі його спалахнули гнівом й обуренням.
— Ого, у тебе ще й «запасний аеродром» є! Швидко ти! — кинув він злісно, примружившись на Петра.
Петро, усе ще обіймаючи Аліну, спокійно розвернувся до Артема:
— Ти запізнився, приятелю. Але якщо хочеш, на весілля тебе покличемо.
Артем, обурено бурмочучи щось собі під ніс, нарешті розвернувся й пішов геть, спрямовуючи кроки до автобусної зупинки. Аліна з полегшенням зітхнула й одразу ж відштовхнула Петра.
— Руки приберіть! І не тикайте мені, ми на брудершафт ще не пили! — сказала вона, відсторонюючись від нього.
Петро лише знизав плечима і спокійно відповів:
— Так ви ж самі мене обійняли та поцілували. Але радий допомогти. І, між іншим, як на мене, ви могли б обдумати нашу «спільну» історію серйозніше.
Аліна саркастично зітхнула:
— Навіть не сподівайтеся! Але дякую, дуже допомогли.
Через годину Аліна вже сиділа на кухні з кухолем гарячого чаю, розмовляючи телефоном з найкращою подругою, Оленою.
— Уявляєш, він був такий здивований, коли побачив, як я обіймаю Петра! — сміялася вона, роблячи ковток чаю. — Добре, що Артем не в курсі про все це. Ну так, мені ж від бабусі половина будинку у спадок дісталася, а подвір’я спільне. Я цього сусіда сильно не люблю. Але, ну так сталося. Добре, що він погодився мені підіграти!
Олена на тому кінці засміялася:
— Ну ти даєш!
Аліна кивнула, хоча Олена її не бачила.
— Так, це окрема історія. Я цього Петра майже не помічаю, якби не ось такі випадки.
Олена видала змовницький сміх:
— Але дивись, можливо, він насправді серйозно налаштований. Ти ж сама мені розказувала, як він завжди пропонує свою допомогу, коли бачить, що ти щось робиш у саду.
Аліна відповіла:
— Ой, подруго, він так само допомагає кожній сусідці на вулиці, хто його попросить. Це просто манера, не більше.
Раптом, у двері тихо постукали й Аліна заглянула у вікно, побачивши Петра, який стояв з трояндою у руці та усмішкою на обличчі.
— Ой, тільки не це… — прошепотіла вона і, повернувшись до телефону, прошепотіла: — Олено, здається, він вирішив продовжити виставу.
— Що? — здивувалася подруга. — Що він робить?
Аліна відчинила двері й, тримаючи телефон біля вуха, розгублено подивилася на Петра.
— Це що? — запитала вона, вказуючи на троянду.
Петро з усмішкою відповів:
— Аліно, я подумав, що, можливо, варто було б спробувати «гру» серйозніше. Я не проти того весілля, що ти обіцяла Артему, якщо раптом передумаєш.
Аліна ледве стримала сміх і швидко обернулася, щоб не було видно її збентеження. Вона взяла троянду, притиснула її до серця і, граючи роль романтичної героїні, заявила:
— Дякую, Петре. Я подумаю над твоєю пропозицією.
Петро засміявся:
— Ну, Аліно, раптом що, я вже готовий!
