Цього літа у нашій багатоповерхівці розгорнулася справжня водна драма. Все починалося, як у поганому сні: я вирішила освіжити ванну кімнату й під час демонтажу старої ванни виявилось, що сантехнічні системи сусіда знизу потребують термінового ремонту. Вода почала литися потоками, мов з водоспаду. Щоб уникнути ще більшого затоплення, я вирішила заплатити за ремонт сусіду, навіть не подумавши, що це стане лише початком великої водної епопеї.
Як грім серед ясного неба з’явився новий актор нашої драми Іван Петрович, сусід з другого поверху. Він постукав у двері з таким обличчям, що я одразу зрозуміла: насувається справжній торнадо.
— Яка ж це катастрофа! – закричав сусід, показуючи на свої затоплені кімнати. Ми з чоловіком, Артемом, направились на третій поверх, до сусідів, щоб перевірити, чи не затопило їх.
Коли ми вирушили на третій поверх, до Наталії та Володимира, наш план подивитися на їхню сантехніку натрапив на несподівану перешкоду. Відчинивши двері, я побачила жінку, яка була, м’яко кажучи, не зовсім рада нашій появі. Її вираз обличчя не обіцяв нічого доброго, а її слова підтвердили мої побоювання.
— Вибачте, але ми зараз не можемо вас впустити. У нас тут трохи непорядок і ми займаємося терміновим ремонтом. Не зможемо надати вам доступ, – відповіла вона.
Я подивилася на двері, що закрилися переді мною і відчула, як мій подив перетворюється на розчарування.
— Але чому? – запитала я, намагаючись бути ввічливою, хоча внутрішньо була напружена. – Ми просто хочемо переконатися, що у вас все гаразд. Не буде ніяких проблем, якщо ми хоча б подивимось, чи немає у вас якихось видимих пошкоджень?
З-за закритих дверей почувся її голос:
— На жаль, зараз не вийде.
З такою відповіддю й відчуттям непорозуміння та невизначеності ми залишилися на порозі сусідської квартири. Чому так важко просто поглянути на ситуацію, щоб не допустити ще більших проблем? Схоже, у нашій багатоповерхівці починається новий виток драми і я була не впевнена у тому, чого очікувати надалі.
Справжній скандал розгорівся, коли Іван Петрович почав звинувачувати моїх “досвідчених” ремонтників у всіх своїх бідах.
— Ваша плитка на балконі зіпсувала мою покрівлю! – кричав він. – Балкон у вас не дотягує до стандартів, а ще ваші майстри наступили мені на дах!
— Що?! – вигукнула я. – Я навіть не знала, що у вас є проблема з дахом! Моя мама завжди казала, що все було в порядку!
— Може, ваша мама і казала, але зараз це все вийшло боком! – відрізав Іван Петрович, ображеним тоном.
Після цього я вирішила, що потрібно діяти та відповіла:
— Якщо ви не хочете мирно розв’язати це питання, я готова викликати спеціальну комісію для перевірки всього цього безладу, – заявила я, витягуючи свій мобільний телефон.
Сусід тільки махнув рукою та щось пробурчав собі під ніс.
Комісія прибула наступного дня і ситуація стала ще заплутанішою. Усі, від Івана Петровича до сусідів з третього поверху, виступали з власними версіями подій.
— Я вважаю, що це все через вашу відсутність компетентності! – кричала Наталія. – Моя ванна ніколи не була затоплена до вашого ремонту!
— Забудьте про вашу ванну, у мене стеля обсипалася! – додав Іван Петрович, його був голос переповнений розпачем. – Кожного разу, як у вас щось роблять, у мене все валиться! Я вже не знаю, куди бігти й кого звинувачувати. Це просто неприпустимо!
— Слухайте, люди! – вже на межі відчаю кричала я, намагаючись перекричати шум. – Ми всі живемо в одному будинку! Чому ми не можемо розв’язати проблему без зайвих драм?
Комісія, після довгих перевірок і суперечок винесла вердикт, який був далеко не приємним. Виявилося, що майже кожен з нас мав частину відповідальності за проблему.
— Чудово! – сказала я, намагаючись стримати роздратування. – Тепер я повинна платити за частину ремонту у сусідів, хоча не відчуваю себе винною!
Ввечері, коли всі нарешті розійшлися, я стояла на балконі, спостерігаючи за вечірнім містом. Мої думки були переповнені питанням: чи можемо ми справді знайти порозуміння у цьому хаосі? І чи будемо ми добрими сусідами, попри всі наші конфлікти? Чи, може, ці нескінченні суперечки — це лише частина життя, яке ми всі, незалежно від того, хочемо чи ні, повинні пережити разом? Ну як тут спокійно жити далі і неперегризтися?
