Стосунки з родичами дружини від самого початку здавалися Артему чимось на зразок міського міфу. Він щиро щирився, коли друзі скаржилися на своїх тещ, і вважав, що запорука будь-якого порозуміння полягає у звичайній доброзичливості та легкому ставленні до життя.
Коли наречена, Олена, вперше привела його до своєї матері, Галини Сергіївни, Артем доклав усіх зусиль, щоб справити якнайкращe враження.
Він приніс її улюблені білі хризантеми, підтримував бесіду про садівництво, посміхався і був надзвичайно гречним. Йому здавалося, що іспит складено на відмінно.
Згодом, коли Галина Сергіївна приходила в гості й робила зауваження щодо не так вимитої чашки чи неналежно прикрученої полиці, Артем зазвичай віджартовувався.
Він вважав, що гумор – це найкращий щит від побутових непорозумінь, який допомагає зберегти тепло в домі. Чоловік іяв надію, що з часом вони просто потоваришують. Проте він дуже помилявся, адже теща сприймала його легкість як несерйозність та відсутність поваги.
Справжній перелом стався тоді, коли Галина Сергіївна затіяла ремонт у своїй двокімнатній квартирі. Олена попросила чоловіка допомогти її матері придбати необхідні будівельні матеріали та привезти їх, адже мішки з шпаклівкою та сухими сумішами були надто важкими для жінки.
Артем без вагань погодився, відпросився з роботи на кілька годин раніше й навіть запропонував свою допомогу в самому ремонті.
Коли він уже прямував до будівельного гіпермаркету, де його мала чекати теща, на телефон надійшов дзвінок.
– Артеме, ти вже виїхав, – спитала Галина Сергіївна стриманим тоном.
– Так, Галино Сергієвно, я вже практично біля магазину, за п’ять хвилин буду на парковці, – відповів він.
– Не треба їхати, я тут знайому з чоловіком зустріла, вона допоможе, – мовила теща.
– Ви впевнені, там же важкі мішки, ви ж не донесете це все самі, – здивувався Артем.
– Так-так, не переймайся, вони все допоможуть завантажити і довезуть, повертайся до своїх справ, – коротко відрізала вона й вимкнула зв’язок.
Артем лише знизав плечима, дивуючись, хто з сторонніх людей добровільно погодився тягати будівельні суміші. Втім, сперечатися не став і повернувся до офісу.
Увечері, коли він прийшов додому, на нього чекала неприємна несподіванка. Олена сиділа на кухні з розчарованим обличчям, і від її вигляду віяло холодом.
– Що сталося, Олено, чому ти така похмура, – запитав Артем, знімаючи куртку.
– Ти хочеш, щоб мама до лікарні потрапила з зірваною спиною, – тихо, але з виразною претензією мовила дружина.
– Про що ти говориш, що трапилося з мамою, – не зрозумів він.
– Як ти міг залишити її з тими мішками, вона ледве дотягнула їх до під’їзду, невже так важко було допомогти людинi, яка на тебе розраховувала, – Олена склала руки.
– Чекай, вона ж сама зателефонувала і сказала, що зустріла знайомих, які їй допоможуть, вона прямо заборонила мені приїжджати, – почав пояснювати Артем.
– Ти про що взагалі, вона чекала тебе понад годину, а потім змушена була тягти все сама, бо ти просто не захотів їхати, – наполягала дружина.
– Це якась нісенітниця, у мене є дзвінок у журналі викликів, вона сама сказала не їхати, – Артем витягнув телефон.
– Так ти хотів це почути, правду мама казала, ти зовсім не серйозний, у тебе лише жарти в голові та відмовки, – хитала головою Олена.
– Твоя мама мене просто оббріхує, я не розумію, навіщо їй це потрібно, – обурився чоловік.
– Не смій її звинувачувати у своїй безвідповідальності, якщо ти мене кохаєш, то мусиш і маму мою поважати та любити, а не вигадувати казки, – відвернулася Олена.
Після цієї розмови в домі запанувала важка мовчанка. Минуло кілька днів, Олена майже не розмовляла з чоловіком, відповідаючи лише короткими фразами. Артем почувався кепсько, адже не міг збагнути причини такої поведінки тещі.
Розгадка з’явилася абсолютно випадково. Наприкінці тижня Галина Сергіївна завітала в гості, коли Артем нібито мав бути у гаражі. Повернувшись трохи раніше, він тихо відчинив двері й почув розмову з кухні.
– Не буду я з ним розлучатися, – казала Олена з утомою в голосі.
– Думаєш, так легко нормального чоловіка знайти, і не треба мене переконувати, – продовжувала дружина.
– Олено, ти не бачиш перспективи, той Вадим ні до чого порівняно з Артемом, та й що, що він заможний, мамо, я кохаю свого чоловіка, – емоційно пояснювала вона.
– Заможний чоловік – це стабільність, а твій Артем тільки й знає, що хихотіти та від жартів відкручуватися, він ніколи не стане солідним, – лунав суворий голос Галини Сергіївни.
Артем замерз біля дверей. У голові не вкладалося почуте. Виявляється, проти нього вже тривалий час велася планомірна кампанія, а теща шукала будь-яку нагоду, щоб підсунути дочці якогось старого знайомого Вадима.
Першим імпульсом було зайти на кухню, розбити брязкаючі чашки та влаштувати справжнє з’ясування стосунків. Проте зусиллям волі він стримав себе, розуміючи, що емоційний вибух лише гратиме на руку тещі, підтверджуючи її слова про його ненадійність.
Артем тихо зачинив двері з зворотного боку, почекав кілька хвилин надворі, а потім зайшов знову, голосно тупаючи та грюкаючи дверима.
– Доброго вечора, Галино Сергієвно, яка приємна зустріч, – сказав він, заходячи на кухню з спокійною посмішкою.
Теща трохи змінилася в обличчі, але швидко повернула собі величний вигляд.
– Доброго вечора, Артеме, ми якраз з Оленою обговорювали важливі сімейні питання, – мовила вона.
– Я здогадуюся, мабуть, знову про мою несерйозність чи про те, як важко знайти нормального чоловіка в наш час, – як би між іншим зауважив Артем, сідаючи за стіл.
Олена перезирнулася з матір’ю.
– Ти про що зараз, – обережно запитала дружина.
– Та так, просто подумав, що будівельні мішки – це лише початок, мабуть, далі будуть ще якісь випробування, – спокійно відповів він, дивлячись прямо в очі тещі.
Галина Сергіївна піджала губи.
– Якщо ти про той випадок у магазині, то треба було просто виконати свій обов’язок, а не чекати особливих запрошень, – сказала вона.
– Галино Сергієвно, я пропоную поговорити відверто, без цих дитячих ігор та вигаданих історій про дзвінки, – Артем склав руки на столі.
– Які ще ігри, ти смієш звинувачувати мене у брехні у моїй присутності, – підняла підборіддя теща.
– Я не звинувачую, я просто констатую факт, ви зателефонували мені і сказали не приїжджати, а потім сказали Олені протилежне, навіщо це було зроблено, – спокійно запитав він.
Олена переводила погляд з чоловіка на матір.
– Мамо, це правда, ти ж казала, що він взагалі не взяв слухавку, – раптом мовила вона.
– Я такого не казала, я сказала, що він не захотів допомогти, – трохи знітилася Галина Сергіївна.
– Ні, ви сказали, що я байдужий і не серйозний, – перебив її Артем. – А ще ви дуже хочете, щоб Олена звернула увагу на якогось Вадима, адже він заможний і солідний.
На кухні запанувала тиша. Олена здивовано подивилася на чоловіка.
– Ти чув нашу розмову, – тихо запитала вона.
– Так, я чув фрагмент, і тепер мені все стало на свої місця, мої жарти тут ні до чого, справа в тому, що я просто не відповідаю вашому шаблону ідеального зятя, Галино Сергієвно, – сказав Артем.
– Ти не відповідаєш статусу чоловіка, який може забезпечити моїй дочці гідне майбутнє, – нарешті відкрито висловилася теща. – Ти до всього ставишся як до гри, у тебе немає солідності, немає вагомості.
– Солідність не вимірюється вмінням створювати інтриги та намовляти дочку проти чоловіка, – зауважив Артем. – Я кохаю Олену, я працюю, я дбаю про нашу сім’ю, і я ніколи не давав приводу сумніватися у моїй вірності чи надійності.
– Надійності, – хмикнула Галина Сергіївна. – Надійний чоловік не сміється там, де треба вирішувати проблеми.
– Я сміюся, щоб не перетворювати життя на суцільний скандал, але, схоже, ви сприймаєте спокій за слабкість, – відповів Артем.
Олена підхопилася з місця.
– Мамо, зупинися, будь ласка, навіщо ти це робиш, навіщо ти порівнюєш Артема з якимось Вадимом, якого я бачила двічі в житті.
– Я бажаю тобі найкращого, Олено, ти заслуговуєш на більше, ніж просто чоловік, який віджартовується від будь-якої проблеми, – мовила Галина Сергіївна.
– Але це мій вибір, – твердо сказала Олена. – Я вийшла заміж за Артема, бо він добрий, уважний і турботливий, мені не потрібні твої маніпуляції.
– Значить, ти міняєш матір на людину, яка навіть мішки допомогти донести не може, – теща встала з-за столу.
– Ви знову перекручуєте, – втрутився Артем. – Я був на шляху до вас, коли ви самі мене скасували, якщо ви хочете перевіряти мене на міцність, робіть це чесно, а не поза моєю спиною.
– Я нічого не збираюся тобі доводити, – мовила Галина Сергіївна, збираючи свої речі. – Якщо моя дочка вважає за краще жити в ілюзіях, це її справа, але не кажи потім, що я тебе не попереджала, Олено.
– Мамо, якщо ти приходиш до нас тільки для того, щоб руйнувати мої стосунки, то краще нам робити перерви у зустрічах, – сказала Олена, дивлячись матері в очі.
Галина Сергіївна замовкла на мить, мабуть, не очікуючи такої відсічі від дочки.
– Добре, якщо ви вирішили об’єднатися проти мене, я заважати не буду, – мовила вона біля дверей. – Подивимося, наскільки вистачить ваших жартів, коли ви зіткнетеся з реальними труднощами.
Коли двері за тещею зачинилися, у квартирі знову стало тихо. Олена сіла на диван і закрила обличчя руками.
– Вибач мені, – тихо мовила вона за хвилину. – Я справді повірила, що ти просто не захотів їхати.
– Я розумію, вона вміє переконувати, – Артем сів поруч і обійняв дружину. – Головне, щоб ми говорили один з одним відверто, а не через посередників.
– Вона завжди намагалася контролювати моє життя, але я не думала, що це зайде так далеко, – зітхнула Олена. – Цей Вадим – син її давньої подруги, вона вже рік мені про нього натякає.
– Тепер я знаю, з ким змагаюся, – посміхнувся Артем.
– Ти знову жартуєш, – Олена подивилася на нього з легкою посмішкою.
– А як інакше, якщо ми будемо сприймати все це надто серйозно, ми просто збожеволіємо, – відповів він. – Але обіцяю, якщо твоя мама знову захоче щось відремонтувати, я особисто привезтиму ті мішки, навіть якщо вона запевнятиме мене, що їх принесе сам президент.
З того дня стосунки між подружжям стали лише міцнішими. Галина Сергіївна деякий час утримувалася від візитів, а коли повернулася, її тиск значно зменшився, адже вона зрозуміла, що її маніпуляції більше не працюють.
Артем же усвідомив, що доброзичливість повинна мати чіткі кордони, а захищати власну родину іноді доводиться спокійною, але непохитною твердістю.
Олеся Срібна
