– Якби я був дуpним, попросив би, щоб мама з татом повернулися. Але я не дуpень, все розумію. Тому, якщо ти справжній Дід Мороз, зроби, щоб мене в дитбудинок не забрали! Зможеш? І ось тут я зрозумів, що облажався. А потім, сам того не очікуючи, зробив неймовірне

Вирішив я на Новий рік попрацювати Дідом Морозом. Надійшла пропозиція. Звичайно, погодився. Гроші потрібні були, а роль зіграти – раз плюнути, ми з Наташкой в ​​КВНі постійно брали участь.

Скреативили оголошення, дали в газету і біжучий рядок. Дзвонити нам почали майже одразу, так що справа пішла. Діти були різні, і славні хлопці, і скиглії-зануди. Одного пацана запам’ятав – він з порога запитав: «Дід Мороз і Снігуронька, значить? І скільки вам мій тато заплатив?» Джерело

Коротше, досвід цікавий.

І ось, до свята залишалося дня чотири, тут дзвонить мені знайома: «Олег, виручай! Ми тут зібрали подарунки для дітей з місцевої лікарні – вони ж без новорічних вогників залишаються, а Діда Мороза у нас немає! Чи зможеш попрацювати безкоштовно?» Ну, я подумав – справа хороша, погодився. Тим більше, довезти до лікарні пообіцяли.

Ще вдома вбрався, бороду приладнав, пішов. Настрій хороший, такий підйом, що не за гроші йду працювати, а просто так, відчуваю – все можу. Мені навіть сусідка Тамара в під’їзді посміхнулася, а вона після того, два роки тому як втратила сина весь час сумна ходила.

І ось, ми на місці. Нас зібрали в холі, в середині – ялинка, гірлянди запалили. Свято чудове вийшоло! Діти веселяться, в долоні плескають, пісні співають, вірші читають. Потім подарунки дарувати став – таке у всіх щастя. Пики задоволені, кругом усмішки. І раптом бачу – пацан років шести в кутку сидить, не грає, підпер руками підборіддя, на нас дивиться, а в темних очах – туга.

Підійшов до лікаря, запитую: «Хто це і що з ним?» «Марк, – відповідає лікар. – Сирота він. Дорожньо-транспортна. Їхали з батьком і матір’ю в машині, пеpeкинyлися. Рідних більше немає, зараз в дитбудинок прилаштовуємо»

Мене ніби з розмаху вдapили. Відчуття щастя наче й не було.

Звичайно, можна було б довести програму до кінця, піти і забути про все, але я так не міг.

Взяв подарунок і на ногах, що підгинаються пішов до хлопчика.

– Привіт, Марик! З Hовим роком з Новим щастям!

Він підняв на мене важкий погляд.

– Ти ж не справжній Дід Мороз, так?

Я знизав плечима:

– А це дивлячись у що ти віриш. Я-то в собі впевнений. Але ти можеш перевірити. Який подарунок хочеш на Новий рік? Якщо виконаю – значить, справжній.

(Тут я подумки примружився, тому що уявив, куди піде мій новорічний бюджет і де займати, якщо хлопець захоче, наприклад, айфон. Але зупинитися я вже не міг)

А Марик посміхнувся невесело і сказав:

– Ну добре, давай спробуємо.

Я сів поруч.

– Загадуй!

Хлопчисько закліпав очиськами і раптом жарко зашепотів:

– Якби я був дурним, попросив би, щоб мама з татом повернулися. Але я не дурень, все розумію. Тому, якщо ти справжній Дід Мороз, зроби, щоб мене в дитбудинок не забрали! Зможеш?

І ось тут я зрозумів, що облажався.

Як довів програму – не пам’ятаю, все ніби в тумані. Повернувся додому, але нічого робити не міг: перед очима стояв погляд Марика – повний туги і надії. Я навіть став прикидати, не забрати хлопчика собі. Але хто б віддав дитину студенту без постійного заробітку? Всю ніч крутився, розмірковуючи. А під ранок мене осінило!

І вже о восьмій ранку в костюмі Діда Мороза я стукав до сусідки Тамари.

Я не знаю, як вони там домовилися – кажуть, сам головлікар підключив знайомих, але вже 31 грудня я зустрів Марика і Тамару біля нашого під’їзду. Сяюча сусідка представила мені пацана і сказала, що він – її гість в новорічну ніч. Марик не виглядав щасливим, швидше здивованим, але колишньої безмежної туги у нього в очах я не помітив.

А коли свята закінчилися, і настав січень-лютий, хлопчик переїхав до нас в будинок назовсім – Тамара взяла його під опіку.

Читайте також: Маленький хлопчик стояв босоніж перед взуттєвим магазином, вдивляючись у вікно і тремтів від холоду. Ві просив у Бога подарунок – черевички

Минув рік, і ось Наташка знову покликала мене дідморозить. Я не міг втратити таку можливість і в передноворічний вечір нагрянув в гості до Тамари. А коли Марик відкрив двері, підморгнув йому і гучно запитав: «Ну що, справжній?»

– Справжній! – шепнув він і обійняв мене за ноги.

І в цей момент я дійсно відчув себе Дідом Морозом. Справжнім чарівником.