– А зараз для кого ви живете?
– Для себе, але хочеться жити з комфортом і красиво …
– Ну так живіть. Ми вас нічим не навантажуємо, дітей на вас не вішаємо.
– На красиве життя потрібні гроші, могли б і допомогти мені.
Ось це нахабство, я подумала. – Ви можете жити красиво для себе на своїй території і за свій рахунок скільки вам завгодно. А з нашого боку обіцяю, що заважати вам не будемо, як і раніше – не заважали і не утрудняли вас нічим.
Губки надула і відвернулася. Роки йдуть, а вона так не змінила своїм принципам «справляти враження багатої людини і жити красиво». Ух, в інстаграмі вона б відвела душу, там легко видати бажане за дійсне і справити враження)).
Діти не знають в який бік двері у бабусі відкривається, хоч і живе вона за 40 хвилин дороги від нас, гостинністю не відрізняється. Її будинок – її фортеця, її особистий простір, в який ми не ліземо. Я зрозуміла б, якщо б внучки у неї регулярно час проводили, кожен вихідний і канікули, і природно, вона б втомлювалася. А тут майже десятиліття вже поріг її будинку не переступали, не заважали жити «для себе».
Синові вона такі речі не говорить, так, іноді на мене стукачить, (або таргани її це змушують робити). Цікаво, як вона себе поведе, дізнавшись, що законно можна подати на аліменти? Пенсія у неї хороша, здоров’я – в межах вікової норми, працює ще, ну й іноді з подругами час так проводить. Ось після таких зустрічей свекруха і фонтанує «ідеями» і претензіями.
А чи не розв’яже цей закон деяким предпенсіонерам руки, що вони на шию дітям на законних підставах видеруться? І як бути, дітей чи батьків утримувати? Або всіх в дитбудинок, в будинок для людей похилого віку та почати жити для себе?
Мені лячно стає, коли думаю, що багато дармоїдів і утриманок попруть в суди качати права, вибивати аліменти для себе з дорослих дітей.
А ви як вважаєте, діти мають виконувати забаганки батьків?
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
