Виписали мене з пологового будинку. Чоловіка з роботи не відпускають, замовлення темінове, свекор сказав, що не раніше ніж за години три зможе приїхати. Я – дівчинка не маленька, таксі викликала і додому приїхала.
Приїжджаю додому, несу дитину на руках, таксист допоміг з речами. Підходжу до дверей, а ключ не вставляється. Я вухо до замкової щілини і чую – музика грає. Я давай стукати – ніхто не відкриває. Я чоловікові дзвоню, він говорить: – Я мамі ключ дав, вона прибрати квартиру хотіла, стукай сильніше. Я зараз їй подзвоню. Джерело
Тут чую – в квартирі телефон грає, надривається, але ніхто не поспішає відповідати. Значить свекруха точно в квартирі, подумала я, і почала тиснути на дзвінок ще сильніше.
Дочка прокинулася голодна, закричала, її годувати треба, а в квартиру я потрапити не можу. Вирішила до сусідки зайти, поверхом вище. Тільки піднялася, чую – двері моєї квартири відкрилася, я назад спускаюся. Дивлюся – мужик виходить і крадеться вниз, а мати чоловіка йому на прощання махає і поцілунки повітряні шле. І мужик цей ну зовсім на свекра не схожий.
У пам’яті пролетіли всі неприємні епітети, якими коли-небудь нагороджувала мене свекруха, звинувачуючи в тому, що я точно зраджую її синові. А тут така картина. Таргани в моїй голові радісно потирали ручки: здати гулящу свекруху з усіма потрохами!
– Чоловіче, а що Ви робили в моєму домі? – покликала я втікача.
Свекруха, яку застукали на місці, почала спішно виправдовуватися: – Це не те, що ти думаєш. Кран у вас біг, я в жек подзвонила, ось – сантехнік приходив, лагодив.
Чоловік закивав головою і пішов, попрощавшись. Ми з донькою зайшли в квартиру, я роздяглася і віднесла малявку в спальню. Сівши на краєчок розворушеного ліжка, я погодувала дочку. На тумбочці біля ліжка стояла відкоркована пляшка вина і пара келихів, мій халат недбало валявся на підлозі посеред кімнати. Так, версія про візит сантехніка – шита білими нитками.
Свекруха, вперше на моїй пам’яті, постукала перед тим як зайти. – Альон, я тут подумала і ось що вирішила: якщо ти кому-небудь розкажеш про те, що тут сталось, то мій чоловік мене кине. Тоді я переїду до вас і буду псувати тобі життя. Подумай! Ще й не факт, що тобі повірять.
Я переклала доньку в коляску, чоловік так і не спромігся зібрати ліжечко. А мати чоловіка пішла в спальню, прибирати сліди перелюбу. Про її слова я задумалася – навіщо мені таке щастя, як життя з нею під одним дахом?
– Так, зайшла. Я заснула, вже вибачилася. Буває. Прибрала. Так, вона поруч, зараз дам. – свекруха простягла мені свій телефон. Я поговорила з чоловіком, він пообіцяв, що скоро буде вдома.
Ми зі свекрухою милувалися янголятком, вона поцікавилася: – Ну, що ти вирішила? Згадавши, як говорила моя бабуся: «Хороший лівак – зміцнює шлюб», я відповіла: – Нехай це залишиться на Вашій совісті.
– Ось і розумниця. – кивнула свекруха. – Я білизну в прання закинула, ліжко вам застелила. Сама розвісиш? Мені треба йти.
Погодившись, я проводила матір чоловіка, забрала у неї ключ і закрила за нею двері. «Ну і деньок!» – подумала я, зовсім забувши, що ще не вечір.
Чоловік прийшов додому приблизно через годину. Він не міг намилуватися на дочку, яка тільки спала і їла. Він став збирати ліжечко, мені було доручено придумати, де воно буде стояти. Для здійснення моєї задумки, наше ліжко треба було пересунути до вікна. Чоловік почав відсувати ліжко. Свекруха прибрала не всі сліди свого «злочину» – під ліжком валявся фантик від гумотехнічного вироби номер 2.
Згадавши про загрозу свекрухи і вирішивши, що найкращий захист – це напад, я почала скандал: – Що це таке? Я там мучуся, народжую, а ти баб водиш? Чоловік почав виправдовуватися, говорити, що це не його, що його підставили. Скандал я зам’яла, адже я знала, що чоловік ні в чому не винен.
Я дуже хочу другу дитину, і через кілька років піду за хлопчиком. Через наявність фантика під ліжком, я витрусила обіцянку: наступного разу прибирати квартиру він буде сам. Ще однієї такої пригоди, боюся, серце не витримає.
