Якщо вас спіткала якась неприємність, згадайте ці слова Господа Бога нашого. Обов’язково прочитайте цей правдивий вірш.
У парку Бог на лавочці присів
Послухати, що кажуть перехожі.
І майже кожен подумки молив:
«Так важко жити, я вже так не можу!»
Один хлопчина голову схилив
І йшов кудись, а в серці біль ятрився.
В авapії машину він рoзбuв…
І з того всього гірко зажурився.
“Адже ж ніхто тоді не постpaждав,
І сам ти залишивсь на світі жити” —
Господь лиш головою похитав —
Машину зможеш іншу ти купити.
Заплакана дівчина потім йшла
Її, коханий кинув перед шлюбом.
Вона так гірко доленьку кляла,
І білий світ для неї став не любим.
“Та добре, що тепер тебе лишив!
Його душа — одна суцільна зрада,
Усе життя він би гуляв і пив…
Була б ти цьому шлюбові не рада.”
Ніхто не чув, що каже Божий глас,
Всі поспішали плакати й стpaждати…
Не зрозумівши — що на все свій час,
І що життя потрібно цінувати.
Напевно, ми б по іншому жили
Без нарікань на «лишенько» своє.
Якби нарешті зрозуміть могли
Що у «погано», своє «добре» є.
автор: Надія Тихонова
