Євгенія була жінкою середнього віку, яка пережила чимало труднощів у житті. Вона мала двох маленьких дітей, Марка та Олену. Спочатку, здавалось, вона була зразковою матір’ю, але, з часом, її життя змінилося.
Євгенія познайомилася з англійцем, Джеймсом, коли поїхала до Лондона на короткий візит. Він був привабливим і добрим, а вони швидко знайшли спільну мову.
Через кілька місяців після їхнього знайомства, Євгенія вирішила переїхати до нього в Англію, намагаючись почати нове життя.
Вона залишила своїх дітей під опікою бабусі та дідуся в Україні. Це рішення не давалося їй легко, але вона переконала себе, що це допоможе їй створити краще майбутнє для них.
Джеймс був готовий підтримати Євгенію, але з часом між ними виникли непорозуміння. Її бажання жити “краще” призвело до того, що вона почала віддалятися від нього, шукаючи нові можливості, а відносини почали руйнуватися.
Євгенія сказала до чоловіка: “Я не можу бути тільки домогосподаркою. Я хочу більшого. Можливо, я помиляюся, але тут, у Лондоні, я можу щось змінити.”
Джеймс розчаровано відповів: “Я розумію твоє бажання, але ти ж залишила дітей в Україні. Як можна залишити їх там, коли ти можеш бути з ними тут?”
Євгенія не змогла знайти компроміс, і врешті-решт вона покинула Джеймса, повернувшись в Україну, де вирішила на час зосередитися на своїх дітях.
Після того як Євгенія повернулася в Україну, її діти стали ще більш важливими для неї. Але вона почала витрачати все більше часу на пошуки нового чоловіка та можливості забезпечити собі і дітям стабільне життя.
Вона не могла відмовитися від бажання змінити своє життя на краще. Жінка вирішила не зупинялася ні перед чим.
Марко і Олена почали помічати, що їхня мати часто була неуважною і більше занурювалася в особисті проблеми. Вони потребували її уваги, але замість цього були змушені бачити, як мати ігнорує їхні емоційні потреби.
Старша донечка Олена зі сльозами на очах говорила матері: “Мамо, чому ти не звертаєш на нас увагу?”
Євгенія різко відповіла: “Не зараз, Олено. Я маю інші проблеми.”
Одного дня, коли діти залишилися на деякий час самі вдома, Євгенія покинула їх без попередження, відправившись на зустріч з новим чоловіком.
Джеймс дізнався про ситуацію, коли його друг, який був знайомий з Євгенією, розповів йому, що вона покинула дітей, а вони залишилися без належної уваги.
Друг чоловіка сказав: “Я не знаю, Джеймс, але вона більше не піклується про дітей. Вони залишилися без її допомоги, і це стало відомо всім.”
Джеймс спокійно, але рішуче сказав: “Я не можу цього допустити. Я приїду і заберу їх.”
Джеймс, який досі мав сильні почуття до Євгенії, не міг залишити дітей у такій ситуації. Він вирішив поїхати до України і забрати їх до себе в Англію, навіть якщо це означало вступити в боротьбу за їх опіку.
Коли Джеймс прибув в Україну, він побачив, як діти виглядають занедбаними. Їхнє життя було сумним і нелегким, вони відчували себе покинутими і не знали, що робити. Дідуся не стало, діти залишились зі старенькою немічною бабусею.
Марк, молодший син Євгенії сумно сказав: “Ти хочеш забрати нас? Але мама сказала, що вона нас не залишить.”
Джеймс м’яко йому відповів: “Ваша мама не змогла бути поруч із вами, але я обіцяю, що буду.”
Джеймс звернувся до влади, щоб отримати дозвіл на опіку над дітьми. Він знав, що це буде складно, але він був впевнений, що діти заслуговують на краще життя.
Коли діти приїхали до Англії, життя почало змінюватися. Вони отримали нові можливості, і Джеймс почав активно піклуватися про них.
Марко і Олена мали змогу здобути освіту, займатися спортом, знаходити нових друзів. Джеймс створив їм домашній затишок, а головне — вони відчували себе бажаними і важливими.
Олена була щаслива: “Я не можу повірити, що ми зараз тут. У нас є школа і навіть свій сад!”
Джеймс тільки радів і посміхався з цього: “Я радий, що ви тут. Ви заслуговуєте на найкраще.”
З часом, Євгенія почала усвідомлювати, що вона вчинила помилку, коли залишила своїх дітей. Вона намагалася повернути їх, але Джеймс був непохитний у своєму рішенні залишити дітей з ним. Він не хотів, щоб вони знову переживали біль і відчували себе покинутими.
Євгенія намагалася плачучи по телефону сказати Джеймсу: “Я хочу повернутися до них. Це моя відповідальність!”
Однак Джеймс рішуче відповів їй: ” Де твоя відповідальність була, коли вони потребували тебе. Але зараз вони в безпеці. Я не віддам їх назад.”
Життя Марка та Олени змінилося на краще. Вони більше не відчували себе одинокими. Вони знову почали вірити в те, що є можливість для нового початку, і мали підтримку від Джеймса, який був для них не просто опікуном, а справжнім батьком.
Марк вже дорослішаючи сказав чоловікові: “Я розумію, чому ти це зробив, Джеймсе. Ти дав нам те, чого нам так не вистачало.”
Джеймс з любов’ю відповів: “Ви — моя родина. Я буду вас підтримувати, поки вам це буде потрібно.”
Незважаючи на те, що Євгенія відчула втрату своїх дітей, вона зрозуміла, що життя не завжди складається так, як ми хочемо.
Вона пережила свої помилки, але Джеймс став для її дітей справжнім батьком. Життя продовжувалося, і кожен із них мав свій шлях.
Автор: Віра Лісова