Чоловік клявся-божився, що знати-не знає, що за мадам і чого вона від нього хоче.
Чоловікові я, звичайно, намагалася вірити – куди ж шлюбі без цього. Але, про всяк випадок, ретельно відстежувала час дороги з роботи до дому та досить ревно спостерігала за змінами в його поведінці.
Ревнощі з’їдали мене зсередини, я все частіше стала влаштовувати чоловікові сцени і скандали. Він, у відповідь, ображався не по дитячому. Бувало, ми не розмовляли тижнями.
Щось в повідомленнях загадкової мадам здавалося до болю знайомим, я була впевнена, що ми з нею знайомі особисто. Але на контакт зі мною вона не йшлося ні в яку. Я їй пишу:
– Що Вам потрібно від одруженої людини?
Вона мені у відповідь класичне:
– Дружина не стінка – посунеться.
І все – на цьому наше спілкування закінчилося, більше на зв’язок зі мною вона не йшла.
Стала я думу думати: як же визначити цю особу. Хакерів знайомих у мене нема, телефони відстежувати – теж знайомих немає. А потім мене як обухом по голові брязнуло: в одному з повідомлень був текст, дослівно не пам’ятаю, але щось на кшталт «тобі так пасують твої сині боксери, сподіваюся їх частіше на тобі бачити». І тоді до мене доїхало, хто ж нищить нас з чоловіком і для чого.
Василина, сестра мого чоловіка, студентка-першокурсниця. Вона з самого початку наших з чоловіком стосунків досить ревно до мене ставилася. Капості, куди ж без цього. Живе вона в нашому місті, в гуртожитку. До нас додому її селити я відмовилася – мені спокій мого будинку набагато важливіше, ніж пара скандалів зі свекрухою.
І дата перших писульок в мережі збігається з покупкою ноутбука Василині. А горезвісні сині боксери чоловікові, я купила в її компанії, вона тоді зі мною по магазинах напросилася, в надії одежиною розжитися. Та й дзвонити вона останнім часом рідше стала, хоча раніше – кожен день і не по разу. І з новим номером чоловіка все зрозуміло стало: їй же чоловік відразу повідомив, що номер змінив.
Після роботи я вирішила заїхати в общагу і вивести її на чисту воду.
В її кімнату я увірвалася без стуку і відразу кинулася до неї на шию, зі сльозами на очах:
– Він мене покинув! Твій брат мене кинув! З дому вигнав, куди йти, я не знаю. Що мені робити? Допоможи мені, ти – його сестра, ти його краще знаєш! – схлипувала я дуже навіть натурально. – Він сказав, що не може жити з людиною, яка йому не вірить. А як вірити, якщо я впевнена, що він когось на стороні завів?
Василина прибрала від себе мої руки і запитала:
– Точно розлучаєтеся? А раптом помиритеся?
– Не помиримося – він на розлучення сьогодні подав! Проміняв мене на дівку якусь, ще й винною виставив! А я жити без нього не можу! Допоможи мені!
– Ну нарешті то! – засміялася Василина. – Ось тепер все так, як повинно бути!
Я зробила здивований погляд, непомітно засунула руку в кишеню і натиснула на кнопочку запису на диктофоні.
– Про що ти? Як має бути? – запитала я у сестри чоловіка.
– А ось так! Тепер я переїду до брата! Це я йому писала! Ми з ним перевірити тебе хотіли – повіриш ти йому чи ні. А раз не повірила, значить у самій рильце в пушку! Він мені, до речі, вже подзвонив і сказав, що тебе кинув! Так що йди з нашого життя куди подалі! – Василина аж пританцьовувала від радості.
Я поплескала в долоні:
– Розумниця, дівчинка. А тепер давай на запис передамо приветик твоєму братові. Ну, скажи: «Привіт!» Чого мовчиш?
– На який запис? – зблідла Василина.
Я підійшла до неї і взяла її за вухо:
– Ще раз ти влаштуєш що-небудь подібне, я мало того, що дам послухати твою сповідь чоловікові, я ще й тебе випишу, як Сидоровій козі, чесне слово. Теж мені, велика розлучниця знайшлася тут! Мотай на вус: не лізь в наше життя! Я теж пакостити вмію, не ризикуй, не треба тобі це. Все зрозуміла?
Вона мовчки кивнула і я пішла. Подумавши, я відразу розповіла чоловікові про його сестру, здавши її з усіма потрохами. А то зійде їй все з рук, хто знає, що вона наступного разу придумає? Розборки були знатні, Василина все-таки вигребла за свою поведінку і переведена на мамине отримування. А ось нічого лізти, куди не просять! Стільки нервів перемотати, вертихвістка малолітня.
