Одного дня, як завжди, бігаючи з нашої майстерні до кабінету чоловіка, я прийшла з черговою справою. Ми з Захаром маємо сімейний бізнес: я керую виробництвом, а він — адміністративними питаннями. Така у нас схема і працює вона досить непогано. Отож, щось там ми обговорюємо, як він вирішив зробити перерву і покликав свою секретарку Аліну:
— Аліно, будь ласка, принеси нам каву, — спокійно попросив він.
Тут я помітила, як Аліна трохи зам’ялася й пішла. Я вже раніше звертала увагу, що у неї не все гаразд з розумовими здібностями. Але цього разу вона перевершила сама себе.
Повертається вона через кілька хвилин і ставить переді мною склянку води й коробку паперових хустинок.
— Еммм… Аліно, а що це? — не витримую я, дивлячись на це.
Захар теж здивовано підняв брови й повернувся до неї:
— Аліно, що це за замовлення таке?
І тут починається найцікавіше. Вона робить крок назад, підіймає голову з нахабною усмішкою і, ніби це найзвичайніша річ у світі, каже:
— Ну, ви ж зараз будете плакати, тому я й принесла! — гордо відповідає вона, ніби пояснює очевидне.
Я ошелешено дивлюся на Захара, який у цей момент починає хіхікати. Аліна продовжує:
— Так ось, я хотіла вам сказати, що ми з вашим чоловіком давно кохаємо одне одного!
Ці слова ввели мене у ступор, що я на секунду забула, як дихати. А вона продовжує:
— Але ви не хвилюйтеся! Я знаю, що вам це може бути важко, тому я принесла хустинки. Ну, ви ж у віці, а я молода та красива. Захар мене любить, ми плануємо дитину. А медовий місяць у нас буде на Мальдівах! Усі мої подружки будуть заздрити! Але ви не переживайте, ми щось для вас вигадаємо. Може, будинок вам залишимо…
Вона це все говорила з таким виглядом, ніби робить мені велику послугу. Я просто не знала, чи сміятися, чи плакати.
Мені стало настільки смішно, що я вже не могла стримати сміх. А Захар почав сміятися ще раніше за мене. Ми сиділи вдвох і просто не могли зупинитися. Сльози текли по обличчю, але від сміху, а не від того, що ця дівчина собі уявила.
Аліна, дивлячись на нас, ще більше впевнилася, що я плачу через її “чудову новину”.
Коли двері за нею нарешті зачинилися, я, зобразивши серйозний вираз обличчя, звернулася до чоловіка:
— Захаре, ну що це було? Як ти міг?!
Захар, вже витираючи сльози від сміху, відповів:
— Ну, що сказати… Я жартував. Але такого діаманта рідкісного огранювання ще пошукати треба. Вибач, кохання моє.
Я більше не змогла втриматися і знову почала сміятися, ледве втримуючи хустинки у руках, які Аліна так люб’язно принесла мені “для сліз”.
Річ у тому, що наш сімейний бізнес записаний на мене. Будинок і квартира також мої. У нас двоє чудових неповнолітніх дітей, який ще вчити потрібно та ставити на ноги. Ми цим бізнесом займаємося понад десять років і чоловік розуміє, якщо він піде від мене, його доведеться все починати спочатку. Навіщо руйнувати те, що і так працює й приносить прибуток. З приводу стосунків з Аліною, чоловік пояснив:
— Я не знаю, що вона собі там навигадувала, але ти ж знаєш, що мені потрібна розумна дружина, щоб була помічницею. Короткі романи на стороні — це не для мене, тим більше з жінками, зі штучними губами.
— Не виправдовуйся, – намагалася зупинити я чоловіка, адже чим більше він казав правду, тим більше у мене закладалися сумніви з приводу зради.
— Ні, ти не розумієш. Мені подзвонила мама й попросила, щоб я взяв на роботу дочку її подруги. Вона мене слізно вмовляла, тому я погодився. Тільки не очікував, що ця Аліна виявиться такою дивною жінкою.
— Мама попросила? – я перепитала й почала згадувати фрагменти тої розмови.
— Якби не вона, – продовжив чоловік, – я б давно цю Аліну вигнав. А з приводу романтики, то вона ще на співбесіді сказала, що шукає багатого папіка, щоб сісти йому на шию.
— Як ти це терпиш? – не втрималася я.
— Я змінив підхід до неї. Ставлюся до Аліни як до придворного шута за часів царя. Щоденно вона мене веселить, запитуючи, коли вже ті переговори з багатіями. Коли у салон краси йти та коли я її з кимось познайомлю. Вона побачила, що все марно, то й переключилася на мене.
Ми ще довго обговорювали Аліну у кабінеті, але думки з приводу чесності чоловіка все одно закралися у моє серце.
