— Твоя сестра розпорядилася моїми грошима?! — не повірила я, почувши розмову зовиці з чоловіком.
Юлія втомлено зітхнула. У вітальні сиділа Світлана, сестра Микити. Жінка була на пару років старша за Юлію і завжди трималася з певною перевагою.
— Микито, мені потрібно з тобою поговорити.
Микита відклав телефон і уважно подивився на сестру. Юлія завмерла з чашкою чаю в руках, передчуваючи неприємну розмову.
— Слухаю тебе, — сказав Микита.
— Річ у тім, що мені терміново потрібна машина, — почала Світлана, смикаючи ремінець сумки. — Не можу більше на громадському транспорті їздити. На роботі всі з автомобілями, а я одна пішки.
Розмови про гроші в їхній родині завжди закінчувалися погано.
— Зрозуміло, — повільно промовив Микита. — І що ти пропонуєш?
— Я знайшла чудовий варіант, — пожвавішала Світлана. — Кредит можна взяти, але потрібен перший внесок, десь сто тисяч гривень.
Юлія поперхнулася чаєм. Такі гроші? Це ж половина їхніх заощаджень на власне житло!
— Світлано, це серйозна сума, — обережно зауважив Микита.
— Та я знаю! — вигукнула його сестра. — Але ти ж розумієш, мені справді потрібна машина. А решту я якось сама виплачу за кредитом.
Юлія дивилася на чоловіка, сподіваючись побачити в його очах відмову. Вони жили в орендованій двокімнатній квартирі вже два роки, збирали кожну копійку на власну квартиру. Спальня, вітальня і крихітна кухня — це все, що в них зараз було.
— Микито, — тихо покликала Світлана. — Ти ж допоможеш сестрі?
Микита провів рукою по волоссю і важко зітхнув. Юлія читала в його обличчі готовність погодитися, і це її насторожило.
— Мені потрібно подумати, — нарешті сказав він.
— Довго думати не можна, — наполягала Світлана. — Машину можуть продати іншим покупцям.
За пів години сестра Микити пішла, залишивши по собі важку атмосферу. Юлія провела її до дверей. Микита стояв у коридорі, спершись об стіну, і похмуро дивився в підлогу.
— Микито, — покликала Юлія. — Ти ж не збираєшся віддавати їй наші гроші?
Чоловік підняв голову й насупився. У його погляді Юлія прочитала відповідь раніше, ніж він встиг щось сказати.
— Юлю, це моя сестра, — почав Микита. — Вона просить допомоги.
— А як же наша квартира? — Юлія намагалася говорити спокійно, але голос зрадливо тремтів. — Ми два роки збирали на власне житло!
— Ми ще назбираємо, — відмахнувся Микита. — А Світлані справді потрібна машина.
— Нам теж потрібна своя квартира! — не витримала Юлія. — Я втомилася жити в орендованому житлі, платити за чужі стіни!
— Заспокойся, — холодно сказав Микита. — Сусіди почують.
— А мені байдуже на сусідів! — Юлія ступила ближче до чоловіка. — Ти збираєшся віддати гроші своїй сестрі, а мене навіть не спитав!
— Я головний у цій родині, — відрізав Микита. — І рішення приймаю я.
Юлія дивилася на чоловіка як на чужу людину. Де той чоловік, який обіцяв їй спільне майбутнє?
— Отже, твоя сестра важливіша за нашу родину? — тихо спитала вона.
— Не став питання так категорично, — буркнув Микита й попрямував у спальню.
Юлія залишилася стояти в коридорі. Усередині все горіло від образи й безсилля. Жінка мовчки зібралася на роботу. Вона пішла, грюкнувши дверима.
Два тижні минули в напруженому мовчанні. Микита уникав розмов про гроші. А Юлія не піднімала цю тему, сподіваючись, що він передумає.
У суботу вранці Юлія стояла на балконі з чашкою кави. Їхня квартира містилася на третьому поверсі. І звідси добре проглядався двір. Несподівано до під’їзду під’їхала новенька червона машина.
З-за керма вийшла Світлана. Вона обійшла автомобіль навколо. Ретельно стерла порошинки з капота спеціальною ганчірочкою. Потім відкрила багажник і дістала торт у гарній коробці. Юлія завмерла. Отже, Микита все-таки віддав їй гроші. І навіть не сказав дружині.
За кілька хвилин пролунав дзвінок у двері. Юлія повільно пішла відчиняти, знаючи, кого побачить.
— Юлечко! — радісно вигукнула Світлана, простягаючи торт. — Привітай мене! Я купила машину!
На кухні за столом зібралися всі троє. Світлана розрізала торт і не перестаючи розповідала про своє нове придбання.
— Уявляєш, яка красуня! — щебетала вона. — Колір просто чудовий, а салон який зручний! Микитко, дякую тобі величезне, без тебе я б ніколи не впоралася.
Микита усміхався й кивав, уникаючи погляду дружини. Юлія мовчки колупала торт виделкою, розуміючи, що на цю машину пішли й її гроші теж.
— А найголовніше, — продовжувала Світлана, — я тепер незалежна! Захочу — поїду до моря, захочу — в сусіднє місто в справах.
— Чудово, — сухо промовила Юлія. — Дуже зручно розпоряджатися чужими грошима.
Світлана відірвалася від торта й здивовано подивилася на зовицю.
— Що ти маєш на увазі?
Юлія підвелася з-за столу.
— Нічого особливого. Просто цікаво, скільки ще наших планів доведеться відкласти заради твоїх бажань.
Микита попереджувально сказав:
— Юлю, не починай.
Юлія розвернулася до чоловіка.
— А що таке? Я просто констатую факти. Ми збирали на квартиру. А гроші витратили на машину для твоєї сестри.
Світлана втрутилася:
— Юліє, ти неправильно розумієш ситуацію. Микита допоміг рідній людині у важку хвилину.
— Яку важку хвилину? — обурилася Юлія. — У тебе є робота! Сама оплачуй свої бажання!
Микита різко встав.
— Досить! Я не дозволю тобі так розмовляти з моєю сестрою!
Юлія подивилася на чоловіка. Потім на задоволену Світлану. І зрозуміла, що більше не може перебувати в одному приміщенні з цими людьми.
— Чудово, — холодно сказала вона.
Юлія вийшла з кухні. Швидко одяглася й залишила квартиру. Надворі вона безцільно блукала знайомими дворами. Намагалася привести думки до ладу. Образа поступово змінювалися розумінням. Гроші — це не найголовніше в житті. Вона любить чоловіка. І руйнувати шлюб через це – не варто.
За годину з лишком вона повернулася додому. Світлана вже пішла, а Микита сидів у вітальні з винуватим обличчям.
— Юлю, пробач, — тихо сказав він. — Я не хотів, щоб усе так вийшло.
Юлія сіла поруч із чоловіком і взяла його за руку.
— Я розумію, що це твоя сестра, — сказала вона. — Просто наступного разу давай обговорювати такі серйозні рішення разом.
Микита кивнув і міцно обійняв дружину.
Наступні місяці минули відносно спокійно. Микита справді перестав допомагати сестрі грошима, вони знову почали збирати. Юлія майже забула про ту неприємну історію.
Якось увечері, коли Микита затримувався на роботі, Юлії зателефонували з незнайомого номера.
— Юліє Сергіївно? — пролунав офіційний голос. — Це нотаріальна контора. У нас для вас важлива інформація. Юлія присіла на ліжко, передчуваючи щось несподіване.
— Слухаю вас, — сказала вона.
— Ви є спадкоємицею за заповітом вашого діда, Сергія Івановича Морозова, — повідомив нотаріус. — Сума спадщини становить чотириста тисяч гривень.
Юлія оніміла. Дідусь з боку батька… Батько залишив їх з мамою, коли Юлії було всього п’ять років. Про діда вона майже нічого не знала.
— Це точно? — перепитала вона.
— Абсолютно, — підтвердив нотаріус. — Завтра можете приїхати для оформлення документів.
Увечері Микита повернувся з роботи втомлений і голодний. Юлія накрила стіл і, коли вони сіли вечеряти у вітальні, розповіла про дзвінок.
— Такі гроші? — перепитав Микита, відклавши виделку. — Ти серйозно?
— Абсолютно, — кивнула Юлія. — Уявляєш, тепер ми зможемо купити гарну квартиру!
Микита обійняв дружину й поцілував у щоку.
— Вітаю! — сказав він. — Це просто неймовірно!
Юлія подумки вже обирала райони, уявляла світлі кімнати й велику кухню. Нарешті їхня мрія стане реальністю.
Оформлення спадщини зайняло чимало часу. Документи, довідки, походи по інстанціях — усе це потребувало часу й терпіння. Але результат того вартував: на рахунку з’явилася чимала сума.
Одного вечора за вечерею на кухні зібралися Микита, Юлія й несподівано заглянувши Світлана.
— Чула про твою спадщину, — сказала Світлана, відрізаючи собі шматок хліба. — Щастить же людям! Просто так отримати великі гроші.
— Не зовсім просто так, — обережно заперечила Юлія.
— Ну так, звичайно, — махнула рукою Світлана. — У будь-якому разі, тобі пощастило. Мені от теж хочеться свою квартиру, але як назбирати?
Юлія кивала, не надто прислухаючись до слів зовиці. Подумки вона гортала сайти з оголошеннями про продаж квартир, уявляючи їхній майбутній дім.
За три тижні Юлія знайшла ідеальний варіант. Однокімнатна квартира на вторинному ринку, з гарним ремонтом і меблями, на околиці міста. Але можна було просто в’їхати й жити. У спальні ввечері вона показувала фотографії Микиті на планшеті.
— Дивись, яка краса! — захоплено говорила Юлія. — Кухня величезна, кімната світла. Якщо трохи додамо заощаджень, можна пошукати двокімнатну квартиру. Я ще новобудови не дивилася, від забудовника є варіанти розстрочки, але туди ще треба буде в ремонт вкластися.
Микита розглядав світлини й схвально кивав.
— Дійсно непогана квартира, — погодився він, але щось у голосі чоловіка її насторожило.
Вранці Юлія прокинулася від голосів у коридорі. Вона тихо прочинила двері спальні й почула знайомий голос Світлани.
— Я вже все купила, — шепотіла та. — Завтра заселяюся. Однокімнатна квартира в новому будинку, з видом на парк!
— А як Юльці пояснити, що гроші витрачені? — тихо спитав Микита.
Юлія завмерла. Які гроші?
— Це не моя проблема, — відповіла Світлана. — Ти сам розберешся з дружиною.
Грюкнули вхідні двері. Микита розвернувся й побачив дружину, яка повністю відчинила двері спальні. Час наче зупинився.
— Які гроші витратила твоя сестра? — тихо спитала Юлія.
Микита зблід і спробував пройти повз дружину в спальню.
— Юлю, давай поговоримо спокійно, — почав він.
— Відповідай! — Юлія заступила йому дорогу. — Які гроші витрачені?
— Це складно пояснити, — ухилився Микита.
Юлія схопила телефон і швидко зайшла в банківський застосунок. Її баланс був на місці. Проте де зовиця взяла гроші на житло?
— Я дав їй грошей на квартиру! — відповів чоловік. — Мати продала дачу, щоб допомогти нам з першим внеском. Оскільки у тебе гроші є, я від своєї частки відмовився. Правильніше сказати… віддав її Світлані, щоб та квартиру собі купила. Нащо та дача за 40 км від міста, ми майже туди не їздемо.
— В сенсі? — Юлія не могла повірити в те, що відбувається.
— Світлані потрібне було житло, — виправдовувався Микита. — Я як брат мав допомогти!
— А я як дружина маю мовчати?! — Юлія вийшла з себе. — Це були наші гроші на гарну квартиру! Моя мрія!
— Заспокойся! — Микита спробував схопити її за руки. — Ми все обговоримо!
— Обговорювати нічого! — Юлія відсторонилася від чоловіка. — Ти вкрав наше майбутнє!
Вона кинулася в спальню. Почала збирати речі. Микита йшов за нею. Марно намагався щось пояснити. Але Юлія більше його не слухала. Невдовзі Юлія поїхала до матері.
Розлучення виявилося важким процесом. Чоловік намагався відібрати у дружини спадщину, суди переносилися… Проте через кілька місяців подружжя розлучилося.
Пів року потому Юлія стояла у тій самій однокімнатній квартирі, яку обрала ще тоді. Квартира чекала на неї весь цей час. Наче це була доля. Тепер це був її дім — просторий, світлий, наповнений лише її мріями та планами. Внести суму, якої не вистачало, допоміг батько Юлії. Він мав деякі заощадження. Після такого невдалого шлюбу, жінка більше нікому не довіряла своє майбутнє.
