Шестирічний Юрчик солодко спав розкидавши ручки в сторони, а Галині було не до сну. Їй ще до кінця не вірилося, що вона відірвалася від минулого життя, і що попереду її чекає нехай не зовсім, тому що такі події не витравити з душі навіть застосувавши сильну отруту, але більш спокійне життя ніж те, яким вона жила раніше.
Заміж вона вискочила необачно швидко, за хлопця, який приїхав на практику в їх село – красивого агронома.
Відразу ж було видно що він ще той ловелас, але їй ніби очі засліпило те кохання, бо перебравши майже всіх дівчат в селі Михайло зупинився на ній, красиво запропонувавши руку і серце.
Не встояло її трепетне серце, але погодившись вона швидко зрозуміла, що зустрічалася з однією людиною а жити стала зовсім з іншою
Сидячи за столиком, Галина байдуже дивилася на пейзажі за вікном. Природа всюди була чарівно красивою, але ось рідною вона була тільки там, де людина відчувала себе, як вдома.
А чуже воно і є чуже – гарне, але не рідне, але взявши квиток в чужі краї вона твердо знала, що їде до себе додому.
Попутників не було і вона насолоджувалася тишею.
Просто ніхто уявити собі не може, на що здатна людина, яка нарешті зрозуміла, що у неї немає іншого виходу.
Заміж вона вискочила необачно швидко, за хлопця, який приїхав на практику в їх село – красивого агронома.
Відразу ж було видно що він ще той ловелас, але їй ніби очі засліпило те кохання, бо перебравши майже всіх дівчат в селі Михайло зупинився на ній, красиво запропонувавши руку і серце.
Не встояло її трепетне серце, але погодившись вона швидко зрозуміла, що зустрічалася з однією людиною а жити стала зовсім з іншою.
З милого і ввічливого хлопця він перетворився на суворого чоловіка, який поступово знищує в ній все добре живе, прибираючи навіть віру в себе і свої сили.
У казці бридке каченя перетворюється на лебедя, в її ж житті вийшло все навпаки. Вона з веселої і красивої дівчинки перетворилася в тиху і непоказну ходячу тінь.
Заступитися за неї не було кому: батька цікавило тільки особисте життя з мачухою, а мачусі було зовсім наплювати на її проблеми.
Так і жила вона тихо несучи все в собі, поки від тітки, рідної сестри матері, не прийшов рекомендований лист. Хтось жалісливий із селян повідомив їй про Галину, ретельно приховувану від людей і життя.
У листі тітка благаючи її, просила звернути увагу на себе і потурбуватися про майбутнє своїх дітей.
Вона вимагала кинути чоловіка і переїхати жити в її будинок, документально оформлений вже на її ім’я, тітку ж забирала до себе її дочка, яка живе в Карпатах. У листі також повідомлялося розташування ключа від будинку і документів на нього. Зважуйся мовляв, їдь і живи спокійно з дітьми.
Тільки ось зважитися на переїзд вона все ніяк не могла, про що зараз гірко шкодувала, хоча що саме тримало її, відповіді на це питання у неї не було, немає і зараз.
Швидко зібратися, покидавши в сумки найнеобхідніше і документи, змусив випадок, який стався з вини чоловіка, і якому ніколи в неї не буде виправдання і тим більше вибачення.
Одного разу чоловік прийшовши з бару, де відпочивав з друзями попиваючи холодне пиво, і збираючись скупатися в холодній річці, прихопив з собою і дочку, пообіцявши навчити її плавати.
Вона прала і напевно вішала білизну за будинком, тому не побачила, як вони вийшли з хати, інакше б нізащо не пустила Олесю з ним на річку.
Зайшовши в будинок і помітивши тільки одного сина, запитала у нього про дочку, а отримавши відповідь відразу ж побігла на піщану косу, де завжди всі купалися.
Але було вже пізно. За розповідями очевидців чоловік стрибав з дочкою з дощаного містка запевняючи всіх, що так швидше можна навчитися, і що його так вчили плавати.
На застереження він не реагував. Стрибнувши в черговий раз він впустив дочку, яка відразу ж пішла під воду.
Пошуки швидко зреагувавших людей, позитивного результату не дали…
Вона підбігла до місця, коли чоловік похитуючись виходив з води.
Зваливши його поштовхом, і звідки тільки взялися сили, вона хапала жменями пісок і засипала його вирячені очі, забивала в кричущий щось рот.
Її не відразу змогли відтягнути від нього, а заспокоювати довелося бригаді швидкої допомоги, яка прибула на місце події.
Санітари напхали її уколами і забравши чоловіка в очне відділення, поїхали.
А вона до самого вечора пірнала і пірнала в надії відшукати тіло дочки, але на жаль.
Тіло спливло на другий день прямо біля берега, а шукали то його на середині річки, мабуть все таки плином його віднесло до берега і якби шукали там і знайшли, може і можна було щось зробити.
А тоді поховавши доньку, попросивши подруг наглядати за її могилою, вона за вечір зібрала те, що потрібно буде в першу чергу, і ось вже їхала під перестук вагонних коліс в своє нове майбутнє.
До чоловіка в лікарню вона не стала заходити, реально боячись своїх подальших дій.
Зашипіли гальма, і скидаючи швидкість поїзд наближався до чергової станції. Помітивши людей, що бігають по перону з гарячою картоплею і огірочками, Галина діставши гаманець вийшла в тамбур.
І самій перекусити треба б, а ну скільки днів майже нічого не їла, та й синочка порадувати хотілося, він один у неї тепер залишився.
Повернувшись в купе з лотком ароматної картоплі, вона побачила чоловіка, який привітно щебетав з її Юрчиком.
– А ось і мама наша прийшла, а ти переживав… ех ти… – погладивши сина по голові промовив він і повернувшись до неї, додав – ви вибачте… але так вийшло, що я ваш попутник. Зайшов ось, а хлопчик, він зробив помах рукою в бік сина, хотів вже плакати, довелося поговорити, заспокоїти.
Він був на вигляд трохи дивний, але добротно одягнений і теплий погляд його карих очей зовсім не вселяв побоювання.
– Так ось що виходить, це в нас Юрчик маленький, а я, виходить – Юра великий… ми виявляється тезки з ним. – розмовляв він просто, буденно, не хизуючись, ніби вони давно були знайомі.
– Я Галя, Галина тобто… вставай Юрчику поїси картопельки гарячої… – її трохи бентежив цей незнайомий чоловік, але нічого не поробиш, доведеться їхати разом.
– А знаєте, у мене такі бутерброди є, що пальчики оближеш… моя мама вміє їх готувати, і компот на додачу є а який смачнющий… – промовив він дістаючи вже пакети з сумки.
– Галино, та ви беріть, беріть… вам треба добре поїсти… мені тут Юрчик трохи розповів про ваше положення… перепрошую звичайно, але я не випитував, саме вийшло… і він співчутливо підсунув їй парочку бутербродів.
Помітивши її губи, що затремтіли, виправив свою помилку, закричавши показуючи пальцем у вікно – дивіться, дивіться, заєць поскакав… ех як шкода тезка, що ти його не побачив… – Галина прийнявши його вибачення посміхнулася йому з вдячністю.
Все було дійсно смачно, або просто вона вперше після горя відчула смак їжі, може навіть і життя.
Тіло її розслабилося і їй страшенно захотілося заснути, а прокинувшись повірити в те, що нічого цього не було і бути не могло. І що відкривши очі, вона знову побачить своїх дітей, що граються разом.
– Юрчику… у мене до тебе пропозиція… давай дозволимо мамі трошки поспати, а самі порозмовляємо пошепки… гаразд, ти згоден?… – голос попутника звучав вже, як би з потойбічного світу і Галина насилу трималася, щоб не заснути прямо за столиком.
– Та ви лягаєте Галинко… вам і справді треба трохи подрімати… а ми обіцяємо не балуватися і вести себе тихо … правда ж, тезка?…
– Так мамо… відпочинь… ми балуватися не будемо… – її дитина знову була щаслива, що її дуже обрадувало і вона вибачившись лягла, сховавшись під простирадлом відразу ж провалилася в сон.
– Давай Юрчику доїдай свою порцію і ми поговоримо… я тобі стільки цікавих історій розповім… будеш здивований…
Юра перейшов на шепіт, і підсунувши тарілку з їжею ближче до хлопчика, став дивитися на сплячу жінку побачену вперше, але яка вже зуміла зачепити його душу.
Уві сні її обличчя розгладилося, зробилося більш миліше, ніжніше, але не надовго: якась хвиля спогадів потурбувала ідилію її обличчя і торкнула тремтінням її губи. Хлопчина сумлінно наминав їжу з тарілки, час від часу поглядаючи на нього своїми ясними, але вже згорьованими, оченятами.
Випивши один раз гіркоту зради і перенісши величезну біль втрати, він більше не наважувався ще раз на пошуки, свого нового щастя.
Дружина прихопивши з собою їх сина втекла до коханця, але це була лише половина біди.
Друга половина біди досі неймовірно випікала його зсередини.
Не встигнувши звикнути до одного болю, він отримав другу.
Буквально через місяць вони потрапили в дорожню пригоду, дружина і син не вижили, а у того коханця ні подряпини він встиг випасти, або навмисно вискочив в відчинені дверцята.
Галина уві сні знову пірнала: захлинаючись хапала воду, але знову і знову йшла на дно в надії знайти дочку і притиснути до себе.
Ривком виштовхавшись на поверхню, вона вийшла зі сну і притримуючи своє дихання, щоб не злякати сина, озиралася на всі боки намагалася зрозуміти, де вона, що з нею і де її син.
Ще тільки прокинувшись Галина відразу зрозуміла, що цей сон буде тепер постійно переслідувати її, і навіть якщо по закінченню часу зникне, але той біль, що живе в серці, не зникне ніколи.
Поглянувши на полицю сина вона побачила спочатку сплячого чоловіка, а вже потім сина. Чоловік лежав на спині і по видимому міцно спав, про втому говорила міміка його обличчя.
Юрчик же спав закинувши ногу на живіт чоловіка і притулившись до нього всім тілом, обіймав ручкою за шию.
Галину не обрадувало таке бачення, а навіть навпаки, нахлинула хвиля жалю до сина, який мріяв мати доброго батька. Ну пограється цей попутник з її Юрчиком, а далі то що – його зупинка і прощайте.
Її роздуми перервав шум дверей, що в купе, і голос кондуктора оголосив чергову зупинку.
Тіло чоловіка трохи сіпнулося, а потім обережно, щоб не розбудити, звільнилося від обіймів її сина.
Зібравши свої речі і подивившись в бік Галини він вимовив…
– Галю… я тебе все одно знайду… не дивлячись ні на що знайду… обіцяю… – і знаючи що він був почутий, вийшов з купе.
Будинок тітки був абсолютно готовий для житла: всі меблі, посуд і всі речі були в наявності.
Галина майже відразу ж знайшла собі роботу, посада медичної сестри була затребуваною всюди.
Влаштувавши синочка в садок вона присвячувала весь що залишався час сину.
Той день, що перевернув її тільки що почате по новому життя, вона запам’ятала назавжди.
Будучи дома вона займалася ліпленням вареників, щоб догодити синочкові, який був впевнений що це чоловіча їжа. Вона почула, як вхідні двері голосно грюкнули. Радісний, ледь не заїкаючий від хвилювання син вбіг на кухню, і сповістив…
– Мамо… мамо… а нас татко знайшов… – в дверях тримаючись за руки стояли два Юрчика, дві найдорожчі їй людини.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
