Ірині виповнилося 25 років і я погодилася допомогти з організацією святкування. Все, що треба було – це прийти на свято і сказати потрібні слова.
П’ять років з семи Ірина їздила додому до мами і бабусі, як бездітна незаміжня безквартирна вчителька української мови і літератури. І, напевно, це могло б довго тривати, якби не ювілей, на який мама і бабуся вирішили приїхати до неї.
Заміж вийшла Ірина у 18 років. Але наречений настільки не сподобався мамі й бабусі, що вони його виштовхали в ніч на вулицю, а саму Ірину замкнули в кімнаті, відібравши телефон. Але ноутбук з модемом відібрати не здогадались … Як вони її залякували не складно уявити. Однак, Ірина пішла в свою матір (за її ж словами) і вирішила, що буде по її.
На весілля вона маму і бабусю не запросила. Про онуків не говорила. Замість педа, в якому вона вчилася на бюджеті, вибрала платний журфак. І тут мама і бабуся приїдуть самі. Викрутилися. У подруги орендували кімнату на тиждень. У школі попросилися на вечір суботи в їдальню, благо директор школи – дядько чоловіка Ірини. А я і ще кілька людей повинні були зображати представників шкільного колективу. Нам були роздані слова, які ми повинні були говорити, які привітання вимовляти. Ну хоч репетицію не проводили.
Сам захід – перший ювілей – минув добре. Столи були накриті скромно, але зі смаком. З ролями всі впоралися. Не думала, що буде так складно зображати щасливе обличчя дві години. Мама з бабусею поїхали Завтра Ірина влаштовує справжній банкет. Для тих, хто знає, що Ірина заміжня. Мене запросила. Але в душі у мене все одно неприємне відчуття, що я брала участь в якомусь обмані. Кинути на стадії підготовки я не могла – пообіцяла ж.
Фото ілюстративне з вільних джерел
