З майбутньою свекрухою у мене були досить напружені стосунки, а точніше кажучи, вона й імені мого чути не хотіли. Ми не спілкувались і тут вона кілька днів тому приїхала до мене в гості.
Ні доброго дня тобі, ні як справи, у неї були суто меркантильні цілі і на всі її запити я відповіла категоричне “ні”.
Проклинаючи мене, вона пішла з гордо піднятою головою. Це-то я пережила. Тільки ось незрозумілим залишився один момент, звідки вона адресу дізналася, якщо я її не давала, в гості не запрошувала.
Ледь до вечора дотерпіла, аби розібратись зі своїм нареченим, з якого це дива його мама вимагає від мене послуг, як вона висловилась.
Микита прийшов додому в гарному настрої і досить спокійний. Запитав, що на вечерю. Я мовчки поставила перед ним тарілки і сіла навпроти.
– Ти нічого не хочеш мені розповісти? – запитала я його.
– А що, хіба щось трапилося? – подивився він на мене невинними очима.
– Твоя мама в гості заходила, – зайшла я з іншого боку.
– Ааа, ось ти про що, все-таки дійшла значить, – простягнув він, очі тут же забігали.
– Ти їй дав адресу?
– Ну так, вона поговорити з тобою хотіла, я подумав, що, може, налагодите відносини перед весіллям, – швидко промовив він на своє виправдання.
– А ти знаєш, навіщо вона приходила? – повільно запитала я свого на той момент майбутнього нареченого, дивлячись йому в очі. Микита відвів погляд в тарілку.
– Ну, в загальних рисах, – розпливчасто відповів він.
– Ах, в загальних рисах, значить, – схоже заспокійливе перестало діяти, – а ти знаєш, що твоя мама хотіла, щоб я твою сестру влаштувала до себе на роботу.
– Ну, і що в цьому такого, майбутні родички адже, – сказав він.
– Але ти ж прекрасно знаєш, що ця посада у нас одна, і я не можу її рекомендувати на це місце, тому що воно моє, – чітко промовила я.
– Ось, Алісо, завжди ти була егоїсткою, – відмахнувся він від мене, – могла б що-небудь придумати, що тобі складно чи що. А то і маму засмутила і на мене наїжджаєш.
– Та що ти кажеш, – підвищила я голос, – а ще вона хоче, щоб твоя сестра з її хлопцем жили з нами, – з єхидною посмішкою вимовила я, розуміючи що Микита з ними заодно.
– Ну нехай поживуть, он скільки місця вільного, все одно ти весь час зайнята, – нахабним тоном відповів мені майбутній чоловік.
– А мене взагалі хто-небудь запитав, чого я хочу?! – вигукнула я.
– А чого тобі не вистачає? Пропозицію я тобі зробив, заміж скоро вийдеш, чого тобі ще треба!
Моєму терпінню в цей момент прийшов кінець. – А я не хочу думати про твою родину, вони мене люто ненавидять, а я повинна їм посміхатися і робити те, що вони захочуть. Ну ні! Це поки твоя сім’я, ось ти і вирішуй їх проблеми. А я не хочу бачити в своєму будинку сторонніх людей, не хочу втрачати улюблену роботу, тільки тому що Юлі потрібніше, нехай спочатку освіту отримає, а потім вже мріє …
Мабуть, в цей момент я перегнула палицю. Микита почервонів, відкинув убік вилку.
– Ось як ти заговорила. Занадто рано я вирішив з тобою одружуватися, не гідна ти поки стати моєю дружиною. Правильно мама говорила, що наша сім’я не для тебе. Дострибалася, дооралась? Не буде ніякого весілля! Зрозуміла?! – з цими словами він схопив свій телефон, помчав в коридор, одягнувся і грюкнув дверима.
Я тихенько опустилася по стіні. Таким я свого нареченого ще не бачила. Що це зараз було? Або він уміло приховував свої емоції весь цей час … Загалом, проридала я весь вечір від гіркої образи і розчарування. Невже я могла так сильно помилятися?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
