Студенткою я жила де доведеться: орендували квартиру з одногрупницями, потім кімнату у старенької бабці, а одного року ми навіть жили далеко за містом у приватному будинку.
Але перший рік, як тільки я вступила до університету, я жила у своєї рідної тітки.
– Живи, звикай до міста, до інституту, до міського життя, ну а через рік живи де хочеш – сказала вона. І я їй була дуже вдячна.
За цей рік я освоїлася, посмілішала і звикла до життя великого міста. Тітка не взяла з мене ні копієчки.
А от у мого чоловіка ситуація була зовсім інша. Він теж жив у своєї тітки і там було зовсім не солодко.
Мама у нього, а моя теперішня свекруха, досить різка, жорстка, владна жінка і все має бути так, як вона скаже. Сестра у неї була така ж. Ось у цієї сестри своєї мами і зібрався жити мій майбутній чоловік.
Відразу обговорили вартість проживання. Вона склала 500 гривень на місяць разом з харчуванням. На той час це були досить великі гроші, адже можна було за 200-250 гривень зняти однокімнатну квартиру або за 100 гривень «ліжко» в кімнаті. Відразу кажу, що це було не в столиці і досить давно.
Ну минає так тиждень, другий, а тітка годувати його і не збирається то. Зранку вся її родина не снідає. Встали, вмивалися, одяглися і на роботу. Відповідно і він не снідав. Протягом дня був в інституті. І тільки ввечері, годині об 19 тітка поверталась з роботи і починала готувати вечерю.
Основною стравою завжди був суп: це коли у велику кастрюлю засипався посічений рис, додавалось три картоплини і банку рибних консервів. Іноді суп був м’ясний, все те ж саме, тільки замість консервів була кісточка з м’ясом. Іноді тітка робила вінегрет. Овочі нарізалися у велику каструлю, ще більшу ніж та, в якій суп варився, потім цю кастрюлю ставили у холодильник і це була вечеря на три дні. Якщо є вінегрет, значить іншого нічого не готувалося.
Вечеря була за загальним столом, про добавку ніколи навіть і мови не було. Ось так він і жив, невелику стипендію витрачав на пиріжки і походи в пельменну. Коли гроші закінчувалися, доводилося задовольнятися супом і вінегретом. Зате жив у рідних, у домашній обстановці, як часто говорила йому тітка.
Скаржитися матері він не смів, інакше був би скандал. Але одного разу скандал все-таки відбувся. Толя (це мого чоловіка так звуть) повернувся ввечері додому, суп був зварений, а сім’я тітки кудись пішла. Він налив собі супу, повечеряв і навіть добавки собі дозволив. Пізно ввечері він почув, що тітка розмовляє по телефону, та не розмовляє, а просто кричить.
-Як ви виховали свого сина? – гнівно питала вона. – Повертаємось додому, а він все м’ясо виловив з супу і з’їв! -Я терпіла, терпіла, але більше терпіти не маю наміру!
Ось так і зняли мого майбутнього чоловіка з утримання. Пішов він від тітки в гуртожиток і харчувався в їдальні набагато краще навіть. Принаймні їв і котлети, і сосиски. А в супі, як він розповідав, був всього-то один-єдиник шматочок м’яса, ось він йому і попався в ополоннику.
Ось такі бувають тітки. Я після його розповіді ще раз переконалася, що моя тітка найкраща на світі. Вона мені і млинчики пекла і борщі варила з м’ясом і цукерок я їла вдосталь. А ви як жили в студентські роки?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
