Запросивши сестру чоловіка та свекруху на ювілей, Аліна й не підозрювала, що викине на святі нахабна рідня
Аліна та Павло познайомилися десять років тому на корпоративі. Вона — PR-менеджеркою у великій компанії. А він — успішним підприємцем. Перші роки шлюбу були схожі на казку. Павло балував дружину дорогими подарунками. Водив у найкращі ресторани міста, та й різні екзотичні подорожі влаштовував. Аліна насолоджувалася цим розкішним життям. Кар’єру свою при цьому не закидала.
— Навіщо тобі ця робота? — часто питав Павло. — Я можу забезпечити нас обох.
Аліна лише посміхалася у відповідь:
— Любий, ну, для мене самореалізація.
Павло зазвичай знизував плечима й більше не підіймав цю тему.
Ішли роки. Поступово у стосунках почали з’являтися тріщини. Павло дедалі частіше затримувався на роботі. Дратівливий якийсь став і наче відсторонений. Аліна списувала це на стрес. Завжди намагалася бути розуміючою та турботливою дружиною.
Якось увечері Павло вчергове прийшов додому пізно. Аліна вирішила серйозно поговорити з ним:
— Пашо, що відбувається? Ти останнім часом сам не свій.
Чоловік утомлено опустився в крісло:
— Та просто багато роботи.
— Але ж ти ніколи раніше так не пропадав. Може, проблеми? Розкажи.
Павло роздратовано махнув рукою:
— Аліно, припини. Я сказав, що все нормально. Не вигадуй проблем там, де їх немає.
Розмова залишила неприємний осад. Аліна відчувала, що чоловік щось приховує.
Наближався сороковий день народження Аліни. Вона вирішила влаштувати грандіозне свято. Запросила друзів і родичів.
— Любий, ти не проти, якщо я влаштую велике свято на ювілей? — спитала Аліна у чоловіка за місяць до знаменної дати.
Павло якось дивно подивився на дружину:
— А це обов’язково? Може, просто посидимо вдома у вузькому колі?
Аліна здивувалася:
— Але ж сорок років буває тільки раз у житті! Хочу відзначити з розмахом.
— Гаразд, роби як знаєш, — неохоче погодився Павло.
Аліна з головою поринула в підготовку. Забронювала шикарний ресторан, замовила вишукане меню. Запросила популярну кавер-групу для розваги гостей. На все пішла чимала сума, але вони з Павлом могли собі таке дозволити.
Нарешті настав довгоочікуваний день. Аліна була чудова в новій дизайнерській сукні. А волосся було розкішно вкладене. Для цього вона сходила до одного з найкращих стилістів міста. Гості почали збиратися в ресторані.
Батьки Павла та його сестра з’явилися одними з останніх. Аліна помітила, як вони про щось шепочуться між собою.
— З днем народження, люба, — натягнуто посміхнулася Тетяна Геннадіївна. По свекрусі було видно, що вона на цьому святі присутня не хоче. Звісно, у них з Аліною були не зовсім близькі стосунки.
Але зараз Тетяна Геннадіївна якось особливо була невдоволена. Хоча й простягнула Аліні досить велику коробку з подарунком.
— Дякую, що прийшли, — щиро відповіла Аліна, не звертаючи уваги на поведінку свекрухи.
Свято тривало. Лунали тости, музиканти грали улюблені хіти. Аліна була щаслива. Але Павло, як завжди, був якийсь не такий. Щось увесь час перевіряв телефон і бурчав. Аліні прикро було. Усе-таки в неї ювілей, а він незрозуміло чим займається.
Після третього тосту Тетяна Геннадіївна несподівано встала:
— Дорогі гості, хочу сказати кілька слів про нашу іменинницю.
Аліна напружилася.
— Ось уже десять років Аліна є частиною нашої родини, — почала свекруха. — І всі ці роки ми спостерігаємо, як вона живе на широку ногу за рахунок нашого сина.
У залі запала незручна тиша. Гості перезиралися.
— Мамо, що ти кажеш? — спробував зупинити її Павло. Але Тетяна Геннадіївна була непохитна.
— Ні, синочку, нехай усі знають правду! — вигукнула вона. — Аліна тільки й робить, що витрачає гроші на дорогі вбрання та подорожі. А тепер ще й цей безглуздий свят!
Аліна не могла повірити вухам. Вона подивилася на Павла. Вона думала, що він заступиться за неї. Але чоловік сидів, опустивши очі.
Тут втрутилася й сестра Павла:
— Так! — сказала Ольга. — Аліночко, Ти знаєш, що через тебе Паша заклав дачу? Нашу сімейну дачу! Батьки її будували все життя!
Гості вражено спостерігали за драмою, що розгорталася. Аліна нарешті знайшла дар мови:
— Що за маячню ви несете? Я завжди працювала й заробляла сама.
Вона повернулася до чоловіка:
— Пашо, скажи їм! Поясни, що це неправда!
Але Павло мовчав і в очі їй не дивився.
Тетяна Геннадіївна додала:
— У них бізнес на межі краху, а вона живе, як королева. Ось побачиш, ми тебе засудимо, і ти нам усі гроші повернеш. До кінця життя потім будеш пахати, щоб із нами розрахуватися.
Аліна відчула, як земля йде з-під ніг. Подивилася на чоловіка. Але той відвів очі.
— Пашо, це правда? — ледь чутно спитала.
Чоловік кивнув, так і не підводячи очей:
— Вибач.
Аліна відчула, як усередині все палає. Встала й звернулася до родичів чоловіка:
— Вам має бути соромно. Замість того щоб підтримати сина й брата у важку хвилину, прийшли сюди, щоб оббрехати мене перед друзями й колегами. Це низько.
Тетяна Геннадіївна спробувала щось сказати, але Аліна зупинила її жестом:
— Ні, тепер моя черга говорити. Я завжди намагалася налагодити з вами стосунки. Але тепер розумію, що це безглуздо. Ви не родина. Ви готові знищити все навколо себе.
Повернулася до Павла:
— А ти? Я думала, що знаю тебе. А ти всі ці роки брехав мені. Знаєш, що найприкріше? Я б підтримала тебе. А ти мало того, що мені нічого не розповів, ще й дозволив своїм родичам думати про мене погано.
Аліна зняла з пальця обручку й поклала на стіл перед чоловіком:
— Свято закінчено. Усім дякую, що прийшли. А ти, Пашо, можеш не турбуватися про фінансові проблеми. Я оплачу свято сама. Зі своїх власних заощаджень.
Аліна вийшла з ресторану. Приголомшені гості залишилися наодинці одне з одним. Надворі йшов дощ.
За Аліною вибігла її подруга.
— Аліно, ну зачекай ти! — закричала Маша. — Поїхали до мене. Не залишу ж я тебе саму в такий день.
Сіли в таксі й поїхали. За кілька днів Павло спробував зв’язатися з Аліною. Жінка, однак, не відповідала на його дзвінки та повідомлення. Аліна повністю вирішила в роботу поринути. Хотілося все просто забути. Хоча вона розуміла, що якщо буде з цим розбиратися, з чоловіком так чи інакше доведеться побачитися. Не хотілося їй думати про «розлучення».
Але як вона може жити з людиною, яка все життя її обманювала? І був готовий поступитися її репутацією перед власними родичами? Вона повинна заміж почуватися, як за кам’яною стіною. А вийшов якийсь солом’яний будиночок, який легко здуло чудовисько.
Отож Аліна повністю поринула в роботу. Не хотілося їй думати про те, як ідеальне життя розсипалося в один момент. Аліна вирішила взяти відпустку, щоб привести думки до ладу. Вирушила в подорож Європою. Давно вже мріяла. У Парижі вона отримала несподіване повідомлення від начальниці.
«Аліно, терміново зв’яжися зі мною, — писала Марина Вікторівна. — Є цікава пропозиція.»
Аліна зателефонувала.
— Аліно, — почала Марина Вікторівна без передмов, — нашій компанії запропонували відкрити філію в Нью-Йорку. Я рекомендувала тебе на посаду керівниці проєкту. Що скажеш?
Аліна відчула, як серце забилося частіше. Нью-Йорк! Нове життя, нові можливості!
— Мені потрібно подумати, — відповіла вона, хоча в глибині душі вже знала відповідь.
Повернувшись до Києва, Аліна зустрілася з Павлом. Він дуже чекав цієї зустрічі. Навіть подарував їй величезний букет білих троянд.
— Аліно, давай почнемо все спочатку! Я навіть готовий піти працювати в твою компанію. Щоб бути ближче до тебе.
Аліна дивилася на чоловіка. Колись вона любила цю людину. Але зараз…
— Пашо, — м’яко сказала вона, — мені запропонували роботу в Нью-Йорку. І я погодилася.
Павло зблід:
— Але як же ми?
Аліна похитала головою:
— Немає більше нас, Пашо. Я хочу рухатися далі. І щоб поруч була людина, на яку я зможу покластися. І, мабуть, це не ти.
За місяць Аліна поїхала. Попереду чекав Нью-Йорк, нова робота й нове життя. І там вона буде головною героїнею, а не другорядним персонажем.
