У двері стукають:
— Зайдіть — кричу я.
До кабінету заходить комерційний директор.
— Пане Олександре, ви ще не виїхали?
— Ні — відповідаю я.
— У вас не буде зарядки для Айфона?
— Ні. У мене не Айфон.
— Таааа? — дивується вона. А який у вас?
— Та яка різниця, Тань? Зарядка все одно не підійде.
— Просто цікаво.
Я показав їй китайську балалайку куплену за 3 тисячі гривень.
Її погляд, ви б бачили її погляд. Я з директора для неї перетворився в нищеброда, останнього виродка, якому навіть в пику соромно плюнути. Вона навіть якось підросла відразу, спина випрямилася, груди здибилися, очі заблищали, а голова автоматом піднялася вгору.
— Як же ви так?
Вона так задала це питання, як ніби я став недієздатним інвалідом …
— Та вот так … А нащо він мені?
Питання поставило її в глухий кут. І дійсно нащо? Навіщо? Ні, не сперечаюся Айфон добротний смартфон. Геній Джобса створив перший в світі хороший смартфон. Ні, і до нього створювали смартфони, але саме він зміг зробити по-справжньому хороший. Але з тих пір пройшло до багато часу. Хороших зараз до біса і більше.
— І Ви з ним ходите? — продовжувала допит Тетяна.
— Ні. Я по ньому дзвоню, іноді залазив в Інтернет
— І камера там хороша?
— Не знаю.
Бачачи її здивоване обличчя, я поспішив пояснити:
— Тань, у мене є кілька непоганих цифрових мильниць, дзеркальна камера. Сенсу камери в телефоні я не бачу, мені не 16 років.
— Олександре Миколайовичу, чесно, я не розумію, ніби не бідний, могли б телефон собі пристойний купити.
Пристойний … Не пристойний … На цьому слові, я розсміявся в голос. Одного разу сидів в кафешці, «Кофе Хауз» називається, там збираються манагери середньої ланки, які працюють «під», а іноді і «на».
Сам антураж, сама атмосфера цього місця змушує тебе поринути в думки. Люди без житла, з орендованими хатами, сидять і міркують про Феррарі, Парижі, моду і про те, який Вася лох, бо у нього черевики коштують дешевше 15 тисяч. Поруч сиділи два хлопці, міркували про машини.
«Блін, треба БМВ брати» — міркував один. «Дорого, гроші-то є?» — питав другий. «Неа, є тільки на Калину, Логан, але їх брати не буду, назбираю або кредит візьму, в принципі хату закласти можна». Ну а чого візьми поки Логан, а там …. »Ти з глузду з’їхав?» — дивувався приятель. «Непристойно на такій машині на роботу приїжджати!»
— Тань, так поясни, навіщо? — мене зацікавила розмова.
— Ну, як … Стильно, статусно …
— І все?
— Там додатки різноманітні, камера хороша, — почала вона перерахування функцій, вірніше всіх 5-ти функцій, які знала.
— І все?
— А що ще треба? — витріщила вона на мене очі.
— Танюш, в тому то і справа, що не треба, нічого з того, що там є мені не потрібно, розумієш?
— А статус?
— В якому сенсі?
— Партнери приїжджають, клієнти … Зустрічають то по одягу, як то кажуть — повела вона розмову з технічної площини, в площину понтів.
— Ну, вони ж таки не до мого телефону приїжджають. Як тільки, якийсь партнер, скаже мені: Сань, слухай, я договір не підпишу, поки ти собі Айфон не купиш, я задумаюся — посміхнувся я.
Може, я просто старію? Може криза середнього віку? Ні, ви не думайте, я пристойно одягаюся, стежу за собою, у мене дороге взуття, годинник, правда Casio за 30 доларів, куплений 15 років тому, але він фартовий, та й тягати на руці злиток золота, якось тупо. Відбулася, якась та переоцінка цінностей, при якій, на багато речей, мені стало все одно. Я не можу зрозуміти хід думок людей, які оточують мене. І можливо, реально на переговорах, я виглядаю комічно зі своєю китайською мандоліною.
Тетяна пішла, увійшов заступник …
— Сань, ти ще тут?
— Та тут, тут я … Міш, чого тобі?
— Та так, просто, зайшов …
— Стій. Слухай, а покажи телефон? — запитав я.
— Навіщо?
— Ну, покажи, я ж не дружина …
Він простягнув мені старий Нокіа Е75, такий був у мене поки, я йому слайдер НЕ вивернув.
— А у тебе Айфона немає? — питаю я.
— Неа … А навіщо він мені здався?
— Ну, як … Імідж, статус — почав я говорити, словами Тетяни.
— Чого? — скривився Михайло.
Читайте також: Їм сухарі і пшоняну кашу, а коли єдиний раз попросила в доньки грошей – отримала мізерну подачку. Більше просити не буду
— Статууусссс — простягнув я.
— Еххх, Олександр Миколайович. Я такий котедж збудував … ммм … Сауна, два поверхи, дві кухні. А яке патіо? Ось це статус! Давай на вихідні приїжджай, гоpiлочки поп’ємо, без іміджу, статусів і іншої матні — підморгнув він.
— Так … Кому нaри, кому Канари. Кому Айфон, кому котедж — задумливо мовив я.
— Чого? — перепитав Мишко.
— Добре кажу, що у тебе Айфона немає.
— Чому?
— Та так, просто важко бути на самоті, — посміхнувся я.
