Вже з першого знайомства з батьками нареченої Іван зрозумів: майбутня теща — дама прискіплива й нахабна. Жінка ставила йому дуже багато запитань тих, що потрібно й тих, що не варто. Крім стандартних, ким працюєш та де плануєте жити після весілля, вона хотіла знати, скільки чоловік заробляє, яку музику слухає та як проводить вільний час. Ніби у голові тест на сумісність складала.
У повітрі відчувалася напруга.
— То у вас є гроші? – награно скрикнула Неля Романівна, – тоді замість того, щоб спускати їх на вітер, краще допомогли б батькам. У нас он паркан на дачі прогнив зовсім.
— На життя поки вистачає, – уникнув відповіді Іван, вважаючи, що відразу відкривати точну суму заробітку, зайве.
— Вистачає — це скільки в гривнях? – не вгамовувалася майбутня теща.
— Мамо, ти ставиш непристойні запитання, – втрутилася у розмову дівчина.
— Нічого такого. Дочка в мене одна, я маю знати, з ким вона пов’язує своє життя. – наполягала жінка.
Валя потім вибачилася за мамину нетактовність і ця розмова якось забулася.
Після весілля Неля Романівна знову почала лізти до їхньої сім’ї. Спочатку вона докучала подружжю питаннями, коли вони обзаведуться своїм житлом. Потім, коли подружжя купило в іпотеку двокімнатну квартиру, теща почала розпитувати їх про дітей.
Чоловік, коли почув цю розмову дружини з мамою, розсердився. Але коли Валя справилася сама, поставивши на місце настирливих родичів, то й він не ліз у ці розмови.
Фінансові питання чоловік з дружиною вирішували разом. Коли Іван отримав підвищення, вони вирішили спершу зібрати на закордонну поїздку, відпочити, а вже потім почати достроково виплачувати іпотеку.
Про відпустку Валя розповіла мамі. Неля Романівна, замість того, щоб порадіти за дочку, почала вимагати:
— Значить так, дочко. Здавайте путівки. Поки іпотеку не погасите, сидіть удома. Нема чого грошима смітити.
— Мам, ми і не смітимо. Іпотеку виплачуємо, борги не збираємо. І на відпочинок кошти знайшли, – пояснювала Валя.
Вона сподівалася, що мама більше не набридатиме їй натяками про гроші. Хоча б на час відпустки. Але ні. Жінка почала писати повідомлення вже на третій день після від’їзду доньки та зятя:
«Накупались? Молодці. А ми теж тут «купаємось» – трубу прорвало у ванній, сусідів затопили. Кілька годин сантехнік порався, купу грошей здер з нас… Тепер чекаємо від сусідів ще рахунки, адже вони оцінюють збитки». Далі було фото труби у ванній, за яким, втім, складно було щось зрозуміти.
«Засмагаєте там, так? А мама з татом тепер на одній вівсянці, мабуть, місяць сидітимуть. Через потоп. Отак ось, жебраки батьки багатих дітей…» – і до цього повідомлення жінка прикріпила фотографію чашок із вівсяною кашею.
Валя засмутилася. Показала чоловіку повідомлення.
— Що за маячня? – обурився він.
— Чи зможемо допомогти? – несміливо уточнила дружина.
— А нас попросили про допомогу? – чоловік насупився, – якби твоя мама подзвонила та спокійно розповіла про ситуацію та й попросила допомогти, то, звичайно, ми б не залишилися б осторонь. А так, вона таку дешеву маніпуляцію видає, що ніякого бажання допомагати у мене немає!
Валя кивнула у відповідь. Настрою у неї теж не було, на очі наверталися сльози. Чоловіку теж було ніяково через настрій дружини.
— Ну що ти, люба, не переймайся. Ну, давай тисяч п’ять кинемо твоїм батькам? – здався Іван. – Що вдієш, якщо мама в тебе така людина… Тільки ти їй обов’язково напиши, що на її претензії ми вперше і востаннє очі закриваємо. Потрібна їй допомога — нехай нормально просить, обговоримо.
Валя засяяла. І надіслала мамі гроші.
Проте замість подяки за матеріальну допомогу вона отримала від мами гнівне:
«Ось дякую, доню! Дивлюся на ці нещасні п‘ять тисяч гривень і плачу. Нам навіть на продукти цього на місяць не вистачить. Краще б нічого не переказували, не ганьбилися б своїми копійками!».
Відпустка була безнадійно зіпсована. Валя плакала. Іван спочатку намагався заспокоїти її, але у нього не виходило. Він тільки сердився.
— Нема чого ревіти! Ми стільки грошей у цю поїздку вбухали, щоб так її провести? – на емоціях говорив він. – Ти давно свою матір знаєш, чого чекала від неї?
Від цих слів дружина ще більше плакала.
Останні дні своєї подорожі подружжя майже не вибиралося з готелю. Не було настрою.
