Люда сиділа у своєму кабінеті і чекала на наступну клієнтку на манікюр. У двері постукали. – Доброго дня. Я на манікюр, – сказала дівчина з усмішкою і озирнулася на всі боки. – Доброго.
Проходьте, – запросила її Люда. Дівчина сіла за манікюрний стіл. Телефон клієнтки, який лежав на столі заблимав.
Сидячи у своєму кабінеті, Люда з нетерпінням чекала на останню на сьогодні клієнтку. Спина страшенно нила, хотілося полежати трохи, але слід було закінчити справи.
Відкриваючи свій манікюрний кабінет, вона, звичайно, знала, з чим доведеться зіткнутися. Вона чудово розуміла, що для хороших заробітків доведеться працювати багато. Все це було справою звички. Щоразу ставало легше.
Спочатку дівчина ледве витримувала половину дня, а тепер легко могла залишатися в кабінеті до вечора. Вставши і підійшовши до вікна, Люда зробила невелику розминку. Чоловік написав їй, що скучив і чекає на її повернення додому.
«Приготував тобі сюрприз». – І смайлик із закоханими очима додав. Посмішка осяяла обличчя.
Матвій завжди був для своєї дружини опорою та підтримкою. Одне його повідомлення піднімало настрій і допомагало налаштуватися на робочий лад.
Двері до кабінету відчинилися і ввійшла молоденька гарна дівчина. Її густе каштанове волосся до попереку було розпущене.
– Здрастуйте, я на манікюр, – сказала дівчина з усмішкою і озирнулася на всі боки.
– Доброго вечора. Проходьте. Хочете каву чи чай?
– Ні, дякую. Я лише з кафе. Мені хотілося б зробити щось ніжне, в світлих тонах
Найчастіше саме з вибору починалося знайомство. Деякі клієнтки вже стали постійними, Люда могла порадити їм щось, виходячи з їхніх уподобань.
– Вам підійшов би цей рожевий відтінок, – обережно показала жінка.
– Ні. Я зупиню свій вибір на персиковому сьогодні, – піднявши підборіддя, відповіла незнайомка.
Вона одразу розставила межі і показала, що поради не сприймає. Таке теж траплялося. Кожна людина особлива, і до кожного слід знаходити підхід.
Знявши старий лак із нігтів та зробивши манікюр, Люда приступила до творчого процесу роботи. Вона мовчала, бо клієнтка сиділа, уткнувшись у телефон, постійно чомусь усміхалася, хихотіла і клацала по екрану, набираючи одне повідомлення за іншим.
– Можна, я покладу телефон на стіл? – запитала дівчина.
– Звісно, робіть як вам зручніше, – кивнула Люда.
Якраз у той момент, коли дівчина поклала телефон, він заблимав і завібрував, повідомляючи про новий вхідний дзвінок.
Люда ніколи не заглядала в чужі телефони і не лізла в чуже життя, але якось так вийшло, що миттю вона побачила фотографію того, хто дзвонить, і всередині обірвалося все.
Ні. Це якась нісенітниця. Збіг. Адже такого не може бути? Звісно, ні. Напевно, це просто здалося.
Відповідати дівчина не поспішала, ніби й не помітила, що їй дзвонять, ніби давала Люді подивитись і переконатись, що очі не обманули її.
– Звідки у вас фото мого чоловіка? – не витримала Люда, поставивши запитання тремтячим голосом.
– Вашого чоловіка? Загалом це мій наречений. Ви, мабуть, сплутали щось?
Руки затремтіли, але Люда продовжила робити манікюр, намагаючись поводитися як досвідчений спеціаліст – не піддаватися емоціям.
– Можливо, я справді помилилася, випадково побачивши фото у вашому телефоні.
– Ой. А я й не помітила, що мені дзвонили. Ви не проти, якщо я передзвоню?
Матвій не любить, якщо я йому не відповідаю. Хвилюється. Я часто потрапляю в халепу, а він оберігає мене.
Матвій?… Такого збігу просто не могло бути. Матвій? – ще раз повторила Люда.
– Звісно, можете передзвонити, – кивнула Люда.
Вона подумала, що коли почує голос із трубки, точно впізнає свого чоловіка. Проте чоловік не відповів.
– Напевно, чимось зайнятий, – відмахнулася дівчина.
– А як ви познайомились із Матвієм? – запитала, перемагаючи внутрішнє хвилювання.
– Це була чудова історія. Подружки кажуть, що банальна ситуація, але мені здається зовсім не так. Я сиділа у кафе з ноутбуком і закінчувала роботу над своєю книгою.
Офіціантка перечепилася і мало не перевернула піднос прямо на мене, але Матвій, він як лицар з’явився з нізвідки і закрив мене собою. Він став моїм героєм.
Звичайно, я наполягла на тому, щоб пригостити його кавою. Так ми й познайомились. Ми вже третій місяць разом. Уявляєте, він відразу сказав мені, що збирається одружитися, як тільки залагодить деякі питання.
Я не тисну на нього і терпляче чекаю. Він став героєм мого нового роману. До речі, я популярний автор, і якщо хочете, можу наступного разу подарувати вам свою книгу з автографом.
Люда слухала Юлію, але слова дівчини пролітали повз вуха. Як це в дусі її чоловіка – допомогти іншій людині, навіть якщо дістанеться самому. Невже це все правда? Вже три місяці разом, і він збирається одружитися?
Випадково мазнувши пензликом повз Люда вибачилася і поспішила виправити. Душа було не на місці. Хотілося якнайшвидше закінчити з роботою та поїхати додому. Поговорити з чоловіком, зрозуміти, чому він так вчинив із нею. За що?
– Чудові нігті, – задоволено усміхнулася Юлія. – Дякую вам велике! Так вам принести мою книгу з автографом наступного разу? Мені сподобалася ваша робота і я хотіла б прийти до вас на корекцію?
– Ні, – похитала головою Люда. – Вибачте, але я не люблю читати. Особливо любовні романи.
Зараз тільки одне було важливо для жінки – коханий чоловік зраджує її. Він має іншу дівчину. Молоденька, з якою він пообіцяв одружитися.
Юлія залишила кабінет Люди з недоброю усмішкою на обличчі, яку жінка і не помітила. Нашвидкуруч зібравшись, навіть не ставши прибирати, хоч і робила це щодня, воліючи не залишати роботу на ранок, Люда помчала додому.
Увійшовши до квартири, вона якийсь час сиділа на пуфику в коридорі і не наважувалася пройти до кімнати, щоб не дивитися в очі чоловікові. Страшно було побачити у його погляді підтвердження правди.
– Люба, все добре? – Матвій вийшов у коридор і притулився до одвірка плечем. Що трапилося? На тобі немає обличчя
Чоловік кинувся до дружини, але вона витягла долоню і заперечливо похитала головою. Їй не хотілося, щоб зараз чоловік.
– Я все знаю. Тобі краще самому зараз сказати, що саме могло так сильно вразити мене, а потім зібрати речі та піти.
– Що на тебе найшло? Чому я маю збирати речі і йти від тебе?
Матвій змінився на обличчі.
– До мене приходила Юлія. Вона була моєю останньою клієнткою. І вона все розповіла мені.
– Юлія? – перепитав чоловік. – Яка ще Юлія? Що розповіла? Нічого не розумію
Матвій справді не розумів, чи просто вміло прикинувся? Люда придивилася до чоловіка, але не змогла прочитати в його очах істину. Здавалося, що він насправді дивується. Просто здавалося?
– Кафе офіціантка мало не перекинула на неї піднос, але з’явився герой і закрив її собою… Нічого не нагадує?
Люда піднялася на ноги і подивилася на чоловіка так, що в нього аж всередині.
– Кафе… офіціантка. Точно. Я згадав. Це було кілька місяців тому. То ту дівчину звуть Юлія? Вона представилася, але я не запам’ятав. Ти ж знаєш, що іноді я допомагаю іншим людям. Усіх я не запам’ятовую.
Проте ця дівчина досить дивна. Вона ходила за мною якийсь час. Не знаю, як їй стало відомо, де я працюю, але кілька разів вона зустрічала мене біля офісу та пропонувала разом попити каву. Але до чого тут вона? Я їй відразу сказав, що одружений, і що дякувати мені за допомогу вона не повинна.
– Ось як? Сам сказав? А вона продовжувала бігати за тобою? Хто ж їй тоді надзвонював, доки вона сиділа на манікюрі? І фотографія на вхідному блимала твоя, між іншим
– Уявлення не маю, хто їй дзвонив, і чому вона поставила моє фото. Можеш перевірити мій телефон. А якщо думаєш, що я зміг би справді так вчинити і видалив дзвінки, то можемо запросити роздруківку. Мені приховувати від тебе нема чого. Я тебе люблю одну. Навіщо мені хтось ще, якщо я маю таку чудову дружину?
Люда хотіла б вірити чоловікові, але черв’ячок сумніву не давав їй спокою. Матвій заявив, що він із задоволенням прямо зараз привів би Юлію і змусив порозумітися, але він гадки не мав, де вона живе.
І номер телефону дівчини в нього не було. В Люди взагалі вилетіло з голови, що номер Юлії має, адже та дзвонила і записувалася. Зараз все це не мало значення, тому що в голові діявся справжнісіньке непорозуміння.
Минуло кілька днів. Між подружжям виникла хвиля непорозуміння. Люда хотіла б довіритися чоловікові, хотіла б не думати про слова тієї дівчини, але хіба можна повністю відкинути їх? Всі ці дні вона не жила, а існувала, поки одного разу чоловік не увірвався до її кабінету, ведучи за собою Юлію.
Чергова випадкова зустріч у кафе, де часто сиділа за роботою дівчина цього разу зіграла Матвієві тільки на руку. Він навіть не розраховував, що доля посміхнеться йому, але як тільки побачив дівчину, відчув палке невдоволення і ледве зумів стримати його.
– Давай. Говори моїй дружині. Навіщо ти намовила на мене? – злим голосом промовив чоловік. – Між іншим, у нас існує стаття за наклеп.
– Я не хотіла – заперечно похитала головою дівчина. – Точніше хотіла перевірити, як поведеться дружина, дізнавшись таку новину.
Матвій мене справді зачарував. Я намагалася залицятися до нього, але він ніяк не піддавався. Саме такого героя я вирішила написати у своєму новому романі. Однак я мала переконатися, що він залишиться вірним своїй другій половинці всупереч усьому.
Так як мої книги не такі популярні, як мені хотілося б, я вирішив а провести соціальний експеримент, вирішила перевірити, як поводяться люди, щоб швидко описати все це. Мені слід перевірити, чи здатний шлюб з такими міцними стосунками розвалитися через недовіру.
Слухаючи виправдання Юлії, Люда не могла повірити, що це правда. Дівчина заради розваги вирішило пограти чужими життями? Чи зараз казала все це, бо Матвій просив?.. Ні… Не міг він так вчинити. Вчора він приніс її роздруківку своїх дзвінків, і там дійсно не було вихідних на незнайомі номери.
– Провела експеримент? Досить. Де ти взяла мою фотографію? І хто дзвонив тобі того дня?
– Фотографії нескладно знайти у соціальних мережах, навіть якщо профіль закрито, а дзвінок, то це була моя подруга. Я попросила її зателефонувати мені у певний момент. І навмисне вдала, що не помічаю дзвінка. Прошу вибачте мені.
Схвильована тим, що виявилася спіймана Юлія показала, як писала повідомлення своїй подрузі того дня і просила її зателефонувати. Вона розповіла їй свій план, а та радо погодилася підтримати. Тяжко було повірити в це. Ще важче дивитись такій людині в очі.
– Ви не зможете написати популярну книгу, бо самі не відчуваєте людських почуттів і не розумієте, що це таке, – заперечливо похитала головою Люда. З вашої вини міг зруйнуватися наш шлюб. Ви могли стати, зрештою, причиною чийогось горя. Подумайте над цим і більше не смійте приходити сюди.
Юлія пішла, а Матвій наблизився до дружини і притис її до себе. Якийсь час вони мовчки стояли, притискаючись один до одного, а потім чоловік засмутився.
– Такими темпами і не захочеться комусь допомагати, щоби знову не опинитися в подібній ситуації. Ніколи не думав, що може статися щось подібне.
– Так вже – Люда видихнула. – Вибач мені за недовіру. Все виглядало і звучало так правдоподібно.
– Ще б пак. У такій ситуації сам не знаю, як поводився б. Ця дівчина сподіваюся, вона більше не повторить щось подібне, адже в іншій ситуації може нарватися на людей, які вже не відпустять її так просто.
Люда та Матвій вирішила забути про цю неприємність. Після такого їхній шлюб став ще міцнішим, а Юлія так і не змогла добитися популярності своєї книги, незважаючи на «соціальні експерименти».
На чужому горі щастя не збудувати… на чужих емоціях не збудувати міст до слави.
А що б ви зробили з такою людиною в такій ситуації?
Валентина Деревій
