Зі Львову Іра поверталася за кордон з твердим рішенням – припинити стосунки з австрійцем-багатієм, бо серце невимовно стpaждало. Їй було вже майже 30, хотілося сім’ї, дітей. А просто зватися «подругою» сил уже не було

– Як усе дістало! – нарешті Іра виговорилася своїй подрузі. – Мішка проходу мені не дає. На роботу сунеться, перевіряє, коли і з ким додому йду. Матір, як зустріне, постійно розпитує про мене. Скоро як тінь моя стане. Та не треба він мені! Сто разів повторювала йому вже. А він далі за своє.

– Ти до нього несправедлива, – спробувала заперечити Світлана. – Любить тебе, а ти чогось носа вернеш.

– Це не любов. Це манія якась. І не взаємна.

Іра давно думала над тим, що робота її теж не влаштовує – нудна. Працювала у податковій, постійно мала справу з навiжeними, яким все не так. І з Михайлом так познайомилася. Згадала, як під час першої ж зустрічі пробував її лякaти, мовляв, знає, де живе, як захоче, розпpaвиться з нею.

Та Іра не злякалася – викликала поліцію, і чоловіка приструнили. Та не минуло й місяця, як він почав залицятися! То квіти їй принесе, то шоколадку. Просив пробачення, вмовляв піти з ним хоч на каву. Та Іра була невблаганною. Однак у якийсь момент, побачивши його лютий погляд після чергової відмови, вона таки злякалася. Зрозуміла, що далі тримати їй оборону буде важко.

Якось на очі дівчині потрапило оголошення. Одна іноземна компанія набирала екскурсоводів, які вільно володіють німецькою та російською мовами для роботи у Гамбурзі. Потрібно було проходити відбір у посольстві в Києві – здати резюме та п’ять власних екскурсій.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Іра у школі та інституті штудіювала англійську, німецьку трошки вчила як другу мову. Тож обклалася підручниками і словниками, й за місяць поїхала з усіма паперами у столицю спробувати щастя.

Посол проводив співбесіду особисто. Він запитав, звідки Ірина приїхала, чи не тужитимуть за нею діти, якщо у разі перемоги її оберуть в проект. Вона відповіла, що приїхала зі Львова, незаміжня, дітей не має і ця робота їй потрібна, як повітря. Вона подала свої розробки, й за пів години дівчині… вручили квитки на літак! Мала відлітати увечері.

– Мамочко, ти тільки не сердься, ми з тобою побачимося не раніше ніж за рік, – щебетала у слухавку. – Розумієш, така нагода випадає раз у житті. Я погодилася. Відлітаю увечері.

– А робота? – перепитала ненька.

– Підійди до Павловича, мого начальника, він розрахує мене вчорашнім днем, я вже домовилася.

– Ну, щасливо! Благослови, Боже! А як Михайло спитає, що сказати?

– Скажи, заміж вийшла! Інакше не відчепиться. Па. Люблю тебе!

Відпрацювавши один контракт, Ірині запропонували ще один. Та бути екскурсоводом їй уже не хотілося. Вона знайшла іншу роботу – консультант у магазині брендового одягу. Мала до того талант – продажі пішли вгору, бо вміла і товар правильно розкласти, і з покупцями гарно спілкуватися. Невдовзі її підвищили – стала Ірина відповідальною за інтер’єри цілої мережі! Замовлення особисто отримувала від власника-австрійця – той надсилав завдання електронною поштою.

Наближалися Різдвяні свята, і компанія оголосила про конкурс краси. Але не простий. Як виявилося, в мережі працюють представниці 14 країн світу. Конкурсантки мали вразити національною культурою. І Україну презентувати випало Ірині.

Дівчина мала із собою власноруч вишиту бісером сукню, сама сплела розкішний вінок, а як страву вирішила презентувати вареники з різними начинками. І на початку грудня вже полетіла у Відень на конкурс.

Іра вперше була на такому дійстві. Вражав розмах, з яким проходило свято: живий оркестр, танцювальне шоу, яке влаштували між виходами учасниць. Почувалася, наче у казці.

Коли Іра спускалася зі сцени після першої частини конкурсу, впіймала на собі погляд лисуватого молодика, який сидів у журі. Здалося, він їй підморгнув. «Хм, – подумала. – Я цього пана не знаю».

А потім саме він вийшов на сцену оголошувати переможниць. У руках тримав багато дипломів. Свої нагороди отримали «Міс глядацьких симпатій», «Міс ерудиція» й інші. Ось уже лишився один-єдиний – його віддали представниці Польщі. І тільки тоді Ірина зрозуміла: їй належить корона! Емоцій, що переповнювали, не ховала.

За традицією, після Різдва всі учасниці та керівництво компанії організовували кількаденну подорож у столицю країни-переможниці. І до Києва красунь супроводжував той самий молодик з Відня. Він так шанобливо ставився до Ірини, що вона не втерпіла і запитала:

– Вибачте, я не знаю, хто ви. Мені незручно…

– Я Ірван, власник мережі, у якій ви працюєте, – без жодного кічу відповів. – Кави?

Ірині враз згадався Міша і його набридливі пропозиції. Ірван був не такий. Спокійний, галантний, уважний. Подумки оцінила його.

Коли повернулася на роботу, власник компанії став часто приїжджати до них у місто. Коли був, обов’язково запрошував Ірину на прогулянку, в кіно, ресторан. Пізніше влаштовував для неї вікенди в інших містах, країнах. Ірина відчувала, що закохується. Але тієї пропозиції, про яку мріяла, все не було.

Минуло майже два роки. Напередодні свого дня народження Ірина взяла відпустку і полетіла до Львова, додому. Хотіла провідати маму, побалакати з нею – запитати поради, як їй бути далі з Ірваном. Любила його, та не хотіла марнувати час у вічному очікуванні шлюбу. Розуміла: австрійці обережні, рідко пов’язують долі з іноземками.

Читайте також: З коханою познайомила пoкiйна дружина: Минуло місяців сім після смepті Любці, як на її ім’я прийшов лист з Миргорода. У Михайла всередині все опустилося – це ж хто міг його коханій писати, невже залицяльника мала?

Після розмови з ненькою Іра поверталася за кордон з твердим рішенням – припинити стосунки з власником компанії, бо серце невимовно стpaждало. Їй було вже майже 30, хотілося сім’ї, дітей. А просто зватися «подругою» сил уже не було. Зі сльозами на очах прощалася з мамою:

– Як не витримаю, покину все і повернуся…

А за тиждень Іра подзвонила і радісно повідомила: «Ірван зробив мені пропозицію! Весілля за десять днів. Кидай усе і приїжджай!» І щасливіших наречених, здавалося, на світі не було.

Невдовзі Іра прилетіла до Львова відкривати свій магазин одягу. Коли зустріла на вулиці Мішу, він її не впізнав…

Автор – Світлана РІДНА, за матеріалами видання “ВісникК”

Фото ілюстративне з вільних джерел