“Зате сукня зручна!” — сказала я, обтираючи коліно від плями, яку щойно залишила на новенькій сукні, і подивилась на Люду. Вона спостерігала за мною з піднятим бровами, не намагаючись приховати усмішки.
— Ось так завжди, — Люда покрутила пальцем у повітрі, — сукня зручна, а ти вже уявляєш себе королевою в ній. Тільки от для кого це зручність, а для мене — я б взагалі вдягла щось більш елегантне на святкування. А не це… — вона глузливо оглянула мене від голови до п’ят, і я відчула, як мої щоки почервоніли.
— Ти так одразу? — засміялась я, наче справді не помічала, як виглядаю в цій сукні. Вона була м’яка, зручна, але й дуже простенька. Нічого такого, щоб справити враження на всіх навколо, але Люда була іншої думки.
— Чудово! — Люда зробила театральний жест, ніби все це її розсмішило. — Тоді одягни її ввечері, коли валятимешся на дивані і дивитимешся чергову серію “Хата на тата”! У тебе буде ідеальний вигляд для цього!
Я намагалася приховати свою роздратованість і буркнула:
— Ой, не кажи, — вона знову розсміялась, явно задоволена своїми сарказмами. — І ти теж це скажеш, коли після серії вип’єш чергову чашку чаю і знову скотишся в своє улюблене диванно-лінивне життя. І якраз твоя сукня буде найкращим символом цього.
— Досить! — я не витримала. — Слухай, Людо, я не маю часу на ці твої жарти! Я дійсно планувала щось інше сьогодні, але ти мене завжди вибиваєш з колії! Навіщо ці твої зауваження? І так мені не вистачає часу, щоб хоч якось підготуватися до цього святкування!
— Я ж не про тебе, — Люда відразу змінила тон. — Просто не хочеш виглядати як дивакувата в такому святковому середовищі. Там будуть люди, які тебе побачать… Твої знайомі кажуть: “Ой, а де ж вона була раніше?” і “О, це що, твій вибір?” і так далі.
Я знала, про кого йдеться. Це була не перша ситуація, коли Люда піднімала питання моєї невпевненості в собі. Вона була сильною, незалежною жінкою, і завжди вела себе так, щоб не потребувати підтверджень. Вона без зайвих сумнівів заявляла, що їй не страшно бути собою, і це викликало в мене певну заздрість. Але не сьогодні.
— Я знаю, що ти маєш на увазі, — сказала я, зітхаючи. — Але, Людо, я не хочу чути твої поради. Я вже давно перестала бути частиною цих тусовок, і знову їх повертати — це тільки нерви та час, якого в мене немає.
— О, ти знову почала свою ностальгію! — Люда не зупинялася. — Всі ми ностальгуємо, коли зруйновано наше уявлення про ідеальне життя. Але ти не хочеш обличчям до обличчя зіткнутися з тією реальністю, з якою в тебе, звісно, є що робити. Ти ж не боїшся і не хочеш цієї рутини! Ти просто втікаєш від всього!
Я почала відчувати, як мої нерви розжарюються. Всі ці претензії виглядали мені нічим іншим, як просто нападом на моє особисте життя. Я не була готова до цієї боротьби, але не могла і залишити її без відповіді.
— Слухай, Людо, — сказала я, намагаючись бути спокійною. — Олег чітко дав зрозуміти, що на цьому святкуванні мені не місце. І мені здається, що він має рацію. Він вже давно не цікавиться моїми ідеями, моїми думками, і йому байдуже, чи я підготуюся до цього, чи не підготуюся. Тому намагаюся просто не заглиблюватися в це.
Люда застигла на місці. Її очі стали серйозними, і на обличчі з’явився вираз, який я не могла точно розшифрувати.
— Ти серйозно? Ти йому це дозволяєш? — Люда голосно вимовила це, і її слова різко врізалися в атмосферу, яку ми створили разом. — Олег же не має права так ставитись до тебе! Ти взагалі розумієш, що ти робиш? Ви стали двома світами! А тобі це підходить?
Я була готова вибухнути, але замість цього відчула, як сльози підступають до очей. Не тому, що я слабка, а тому, що вже стільки разів переживала відчуття безсилля.
— Він не розуміє мене, Людо. І я думаю, що він і не хоче цього розуміти. Мені здається, що все, чого він хоче — це, щоб я залишилася вдома і просто не заважала йому жити так, як йому зручно.
Люда підходить до мене і обіймає. Мені навіть не хочеться, щоб вона бачила мої сльози, але не можу стриматись.
— Ти гідна більшого, — сказала вона тихо, обтираючи мені сльози. — Ти заслуговуєш на те, щоб жити своєму життю, щоб знову бути собою. І якщо цей Олег не цінує тебе, тоді все це, вибач, насправді не варте твоєї енергії.
Люда була права, хоча я й не знала, що робити далі. Я вже відчувала, як моє життя поступово втрачає сенс, і не знала, як повернути собі віру в себе.
— Знаєш що, — Люда схопила мене за руку. — Записую тебе в салон. І не сперечайся! Надвечір сяятимеш, як новенька. Всі побачать твою красу і скажуть, що ти справжня леді.
Я поглянула на її рішучий вираз обличчя і розуміла, що не зможу відмовити. Може, хоча б так я знову почуватимусь живою.
— ок, — сказала я, обтираючи сльози і сміючись крізь них.
— Чекай, — відповіла Люда з усмішкою. Щоб вийти з цієї рутини, треба змінювати все, навіть дрібниці. Починаючи з того, що ти повинна викинути свою зручну сукню і одягнути щось справжнє, що підкреслить твою красу і силу. Я знала, що вона не відступить.
Це була Люда. Вона завжди зуміє схилити тебе до своїх ідей, навіть якщо спершу вони здаються нереалістичними. І хоча я не була впевнена в тому, що це змінить щось у моєму житті, у душі я все ж відчула якусь хвилю надії.
Автор: Олеся.