— Знаєте, я за своє життя бачила різних власників орендованого житла, і купу дивних історій від друзів та знайомих чула. Але щоби господарка квартири вимагала додатково сплатити їй “комісійні” за те, що вона просто показала нам своє власне житло, не будучи при цьому ріелтором… Такої неадекватності ще треба пошукати, Олексію, і ми за це не заплатимо ні копійки.
Вересневе повітря було наскрізь просякнуте вологою та прохолодою. Олена стояла під невеликим навісом зупинки громадського транспорту, ховаючи руки в кишені легкого осіннього пальта. У її сумці вже вкотре за день вібрував телефон — надходили нові сповіщення з додатків з пошуку нерухомості. Останні три тижні її життя разом із нареченим Олексієм перетворилися на один суцільний перегляд оголошень, телефонні дзвінки та нескінченні поїздки різними районами міста.
Їхня попередня орендована квартира, де вони прожили щасливих два роки, виставлялася на продаж. Власник, літній інтелігентний професор, щиро перепрошував, але обставини змушували його розлучитися з нерухомістю. З того моменту молода пара опинилася в епіцентрі бурхливого ринку оренди, де ціни росли щодня, а якість пропонованого житла часто викликала лише глибоке здивування.
— Оленко, ти вже на місці? — пролунав у слухавці втомлений голос Олексія. — Я застряг у заторі біля мосту, буду хвилин за п’ятнадцять. Власниця вже приїхала?
— Привіт, Льош. Ні, я якраз чекаю біля під’їзду, — відповіла дівчина, переступаючи з ноги на ногу, щоб зігрітися. — Вона написала, що підходить. Каже, що жінка пунктуальна й не любить, коли запізнюються. Звати її Тамара Іванівна. Голос у телефоні здався мені трохи специфічним, занадто суворим, але, можливо, це просто перше враження.
— Добре, кохана, я лечу як можу. Якщо вона прийде раніше, починайте без мене, я підтягнуся. Сподіваюся, хоч цей варіант буде нормальним, бо мої сили вже на межі.
Олена поклала телефон до кишені й озирнулася довкола. Район був непоганий: зелений, обжитий, поруч великий парк, станція метро в десяти хвилинах пішки, навколо багато затишних кав’ярень. Будинок — міцна цегляна висотка кінця дев’яностих років. Оголошення обіцяло простору однокімнатну квартиру з гарним косметичним ремонтом, новими меблями та всією необхідною побутовою технікою. Ціна була трохи вищою за ринкову, але Олена з Олексієм були готові переплатити за комфорт і спокій, аби лише припинити цей виснажливий квест.
Через хвилину до під’їзду підійшла жінка років п’ятдесяти п’яти. Вона була одягнена в дороге хутряне манто, попри те, що для такої одежі було ще зарано, тримала в руках шкіряну сумочку відомого бренду, а на її обличчі застиг вираз глибокої зверхності до всього навколишнього світу.
— Ви Олена? — запитала вона, міряючи дівчину критичним поглядом з голови до ніг, наче оцінювала платоспроможність майбутнього клієнта.
— Так, доброго дня, Тамаро Іванівно, — ввічливо посміхнулася Олена, протягуючи руку, яку жінка демонстративно проігнорувала, просто кивнувши головою.
— Ну, ходімо. Час — гроші. У мене після вас ще три перегляди розписані. Зараз такий попит, що хороші квартири розлітаються за години. Мені взагалі пропонували здати її під офіс закритого типу, але я віддаю перевагу житловому фонду. Менше клопоту, як мені здається.
Вони зайшли в ліфт, який повільно й зі скрипом підняв їх на сьомий поверх. Тамара Іванівна всю дорогу мовчала, лише зрідка зітхаючи й поглядаючи на свій дорогий годинник. Олена відчувала, як у повітрі починає формуватися якесь дивне відчуття дискомфорту, але намагалася не звертати на це уваги, переконуючи себе, що головне — це сама квартира, а не характер її власниці. Зрештою, з орендодавцями бачаться раз на місяць під час передачі грошей.
Квартира зустріла їх важким, давно не провітрюваним повітрям. Коли Тамара Іванівна відчинила масивні броньовані двері, Олена переступила поріг і почала уважно оглядатися. На перший погляд, усе дійсно виглядало непогано: світлі шпалери, ламінат на підлозі, велика шафа-купе в передпокої. Проте професійний погляд Олени, яка звикла помічати деталі, швидко почав фіксувати дрібні недоліки, про які в оголошенні не було сказано жодного слова.
— Ну ось, дивіться, — з гордістю екскурсовода промовила власниця, обводячи рукою кімнату. — Усе робилося для себе, виключно з найкращих матеріалів. Меблі дорогі, імпортні. Диван ортопедичний, купувався в італійському салоні три роки тому.
Олена підійшла до дивана й непомітно провела рукою по оббивці. Тканина в кількох місцях була помітно затерта, а на підлокітнику виднілася невелика, акуратно замаскована пляма від кави. Вона пройшла далі, до вікна, і помітила, що з кута пластикового підвіконня злегка тягне протягом — очевидно, ущільнювач давно відслужив своє й потребував термінової заміни перед початком зимових холодів.
— А що з побутовою технікою? — запитала Олена, проходячи на кухню. — Усе працює справно? Пральна машина, холодильник?
— Звісно, все працює як годинник! — різко відповіла Тамара Іванівна, насупивши брови, наче саме запитання здалося їй образливим. — Я ж сказала, тут жили мої родичі, вони дуже акуратні люди. Холодильник сучасний, двокамерний. Правда, є одна умова: користуватися духовкою я не дозволяю. Вона електрична, споживає занадто багато електроенергії, а проводка в будинку старенька, не дай боже щось замкне. Та й взагалі, готувати великі обіди тут не треба. Запах жиру потім місяцями зі стін не вивітриш. Ви ж дівчина сучасна, мабуть, салати їсте або доставку замовляєте.
Олена здивовано подивилася на жінку, але вирішила поки що не вступати в дискусію. Обмеження на користування духовкою в орендованій квартирі за таку ціну — це вже було щось новеньке в її багатому досвіді пошуку житла.
У цей момент у передпокої пролунав дзвоник, і в квартиру швидко зайшов Олексій. Він був трохи розпатланий після забігу від машини, але намагався виглядати бадьоро й зібрано.
— Добрий день! Вибачте за запізнення, затори неймовірні, — привітався він, важко дихаючи й скидаючи куртку.
— Добрий день. Молодий чоловіче, у мене час розписаний по хвилинах, — сухо зауважила Тамара Іванівна, схрестивши руки на грудях. — Ну нічого, ваша дівчина вже все подивилася. Якщо вам подобається, можемо переходити до обговорення деталей контракту. У мене з собою є типовий договір, я його сама складала, там усе чітко прописано.
Олексій швидко обійшов кімнату, зазирнув у ванну кімнату, де помітив легкий наліт іржі на змішувачі, але загалом кивнув Олені, показуючи, що варіант прийнятний і можна спробувати домовитися, оскільки кращих альтернатив на ринку зараз просто не було.
— Ну що ж, загалом квартира нам підходить, — сказав Олексій, повертаючись до кухні, де стояли жінки. — Район чудовий, умови нормальні. Давайте обговоримо фінансову сторону. В оголошенні була вказана сума, перший місяць і заставна сума в такому ж розмірі, правильно?
— Так, усе правильно, — кивнула Тамара Іванівна, дістаючи з сумочки кілька аркушів паперу та дорогу ручку. — Перший місяць, застава, яка повертається при виїзді, якщо меблі будуть в ідеальному стані. Ну і, звісно, мої комісійні за організацію процесу оренди.
По кухні розійшлася раптова, дзвінка тиша. Олена з Олексієм перезирнулися, наче не вірячи власним вухам.
— Перепрошую, які саме комісійні? — обережно запитала Олена, гадаючи, що вона просто неправильно зрозуміла вираз власниці. — Ви маєте на увазі якісь додаткові платежі за комунальні послуги чи обслуговування будинку?
— Ні, до чого тут комунальні? — Тамара Іванівна здивовано підняла брови, наче пояснювала очевидні речі маленьким дітям. — Комісійні мені, як власниці, за те, що я особисто витратила свій дорогий час, приїхала сюди з іншого кінця міста, відкрила вам двері й показала це житло. Плюс за те, що я сама підготувала цей прекрасний договір, де враховані інтереси обох сторін. Це стандартна практика, п’ятдесят відсотків від місячної вартості оренди. Половина суми.
Олексій навіть злегка розсміявся від несподіванки, думаючи, що жінка так тонко й специфічно жартує, намагаючись розрядити атмосферу. Проте, поглянувши на її абсолютно серйозне, кам’яне обличчя, він миттєво зрозумів: вона говорить абсолютно серйозно.
— Зачекайте, Тамаро Іванівно, — спокійно, але з помітним напруженням промовив Олексій. — Комісійні зазвичай сплачують ріелтору або агентству нерухомості, які займаються пошуком клієнтів, розміщенням реклами, організацією переглядів та юридичним супроводом угоди. Ви ж є безпосередньою власницею цієї квартири. Ми знайшли ваше оголошення самі, без жодних посередників. Які можуть бути комісійні власнику від орендаря? Це суперечить будь-якій логіці та правилам ринку.
— Молодий чоловіче, не треба вчити мене вести бізнес! — голос Тамари Іванівни миттєво став різким, у ньому з’явилися владні, металеві нотки, а лагідна маска успішної жінки остаточно спала. — Ця квартира — моя приватна власність. Я витрачаю свій час, свій бензин, щоб показувати її вам. Чому я маю робити це безкоштовно? Ріелтори беруть сто відсотків, а я прошу всього половину за свої особисті зусилля. Якщо вам щось не подобається, двері там. Бажаючих, я ще раз повторюю, черга стоїть. Завтра прийдуть люди, які без зайвих питань заплатять усе, що я скажу, бо вони розуміють цінність цього об’єкта.
Олена відчула, як всередині неї починає закипати справжня буря обурення. Вона бачила багато різних орендодавців: і занадто контролюючих, які приходили перевіряти пил на полицях щотижня, і дивних, які залишали в квартирі свої старі речі, але з такою відвертою, нахабною фінансовою неадекватністю вона зіткнулася вперше в житті.
— Тобто, ви хочете сказати, — почала Олена, намагаючись тримати свій голос на рівні холодного, професійного тону, — що ми маємо заплатити вам додаткові гроші просто за те, що ви виконали функцію продавця власного товару? Це все одно, що прийти в магазин за хлібом, а касир вимагатиме з вас додатковий відсоток за те, що він просто пробив його по касі й передав вам у руки. Це абсурд.
— Це не абсурд, це плата за сервіс та гарантію! — майже вигукнула Тамара Іванівна, її щоки покрилися червоними плямами від роздратування. — Ви отримуєте елітне житло в престижному районі безпосередньо від інтелігентної власниці. Я маю бути впевнена у вашій фінансовій спроможності. Якщо ви не можете дозволити собі таку дрібницю, як мої комісійні, то як ви збираєтеся вчасно платити оренду щомісяця? Може, ви мені потім теж будете розповідати історії про затримку зарплати? Мені такі проблеми не потрібні. Або ми підписуємо договір на моїх умовах прямо зараз, або розходимося, і не витрачайте більше мого золотого часу.
Олексій глибоко вдихнув, подивився на Олену й побачив у її очах таку залізну рішучість, що будь-які сумніви щодо подальших дій миттєво зникли. Вони не збиралися ставати жертвами цього психологічного тиску та маніпуляцій, навіть попри те, що пошук квартири вже всім набрид до нестями.
— Знаєте, Тамаро Іванівно, — спокійно й дуже твердо сказав Олексій, роблячи крок назад і забираючи свої документи зі столу. — Нам не підходять такі умови. І справа тут зовсім не в наших фінансових можливостях, як ви намагаєтеся це подати. Справа в принципах та елементарній повазі до партнерів по угоді. Ми готові платити чесну, ринкову ціну за якісне житло, але ми ніколи не будемо підтримувати відверті фінансові вигадки та нахабство. Ваша вимога щодо комісійних — це повний нонсенс, і жоден притомний орендар на це не погодиться.
— Ах ось як?! — Тамара Іванівна аж підскочила на місці, її очі звузилися від злості, а руки почали нервово згортати аркуші договору назад у сумочку. — Ну й ідіть собі далі шукайте свої дешеві хрущовки з тарганами! Подивимося, що ви знайдете за такі гроші в цьому районі! Ви ще приповзете до мене, благатимете здати цю квартиру, але ціна вже буде іншою, я вам це гарантую! Невиховані, невдячні молоді люди, ніякої поваги до старшого покоління та приватної власності!
Олена підійшла до передпокою, спокійно взяла свою сумку й повернулася до власниці, яка продовжувала сипати ображеними фразами, намагаючись зберегти свій колишній величний статус.
— Знаєте, я за своє життя бачила різних власників орендованого житла, і купу дивних історій від друзів та знайомих чула, — спокійно, дивлячись жінці прямо в очі, вимовила Олена. — Але щоби господарка квартири вимагала додатково сплатити їй “комісійні” за те, що вона просто показала нам своє власне житло, не будучи при цьому ріелтором… Такої неадекватності ще треба пошукати, Олексію, і ми за це не заплатимо ні копійки. Усього вам найкращого, сподіваюся, ви знайдете своїх «ідеальних» клієнтів, які погодяться фінансувати ваші забаганки.
Вони розвернулися, вийшли з квартири й голосно зачинили за собою масивні двері, залишивши Тамару Іванівну наодинці з її італійським диваном, непрацюючою духовкою та непідписаним договором.
Коли вони спустилися вниз і вийшли на подвір’я, осіннє повітря здалося їм надзвичайно свіжим і чистим після важкої атмосфери тієї квартири. Олексій обійняв Олену за плечі, і вони обидва одночасно полегшено розсміялися, скидаючи з себе напругу останніх тридцяти хвилин.
— Ну й пригода, — хитаючи головою, промовив Олексій. — Я думав, мене вже нічим не здивувати на цьому ринку, але комісійні власнику — це просто вищий пілотаж нахабства. Ти як, кохана? Не сильно засмутилася?
— Ні, навпаки, — посміхнулася Олена, притискаючись до нього. — Я відчуваю таке полегшення, що ми не зв’язалися з цією жінкою. Уявляєш, що було б далі? Вона б приходила без попередження, рахувала кожну кВт-годину, перевіряла, чи не користуємося ми духовкою нишком. Це був би суцільний контроль. Добре, що все з’ясувалося відразу, на самому березі.
У цей момент телефон Олексія знову задзвонив. Це був зовсім інший номер, який вони не бачили серед сьогоднішніх контактів. Олексій натиснув кнопку прийому.
— Алло, добрий день. Олексію? Мені ваш номер дав мій колега, професор Михайло Петрович, у якого ви раніше орендували квартиру, — пролунав у слухавці приємний, спокійний жіночий голос. — Мене звати Ірина Сергіївна. Я якраз закінчила ремонт у своїй двокімнатній квартирі в тому ж районі, де ви зараз шукаєте. Михайло Петрович сказав, що ви ідеальні, дуже акуратні й чесні орендарі, і що ви якраз шукаєте новий дім. Якщо вам ще актуально, я б з радістю показала вам житло сьогодні ввечері. Ніяких ріелторів, ніяких додаткових комісій, лише чесний договір і взаємна повага.
Олексій здивовано подивився на Олену, його обличчя розпливлося в широкій посмішці. Він увімкнув гучний зв’язок, щоб вона теж чула кожне слово.
— Доброго дня, Ірино Сергіївно! — бадьоро відповів він. — Це просто дивовижний збіг обставин. Нам це надзвичайно актуально. Ми з радістю приїдемо на перегляд у будь-який зручний для вас час.
Через дві години вони вже стояли в іншій квартирі — світлій, просторій, з величезними вікнами, де приємно пахло свіжою фарбою та новим деревом. Власниця, інтелігентна жінка-викладач, пригостила їх гарячим чаєм із домашнім печивом, і вони без жодних суперечок, легко й швидко підписали стандартний договір оренди за абсолютно адекватною ціною.
Коли вони нарешті повернулися до свого тимчасового житла, щоб збирати коробки для остаточного переїзду, Олена сіла на диван, обняла свої коліна й тихо сказала:
— Бачиш, Льош, усе в житті стається не просто так. Треба було пройти крізь фінансовий абсурд Тамари Іванівни, щоб врешті-решт знайти свій справжній, спокійний та затишний дім, де люди вміють поважати один одного без жодних вигаданих комісійних.
