– Знаю я, чого ти до мене ходиш. Тільки не бачити тобі квартири, як вух своїх – шукай коханця з житлом. А то знайшла босяка, ні роду, ні племені. Братові твоєму квартиру подарувала, Вадька потім дружину сюди приведе – сварливо привіталася бабуся

– Бабусю! Я прийшла. В аптеку зайшла, в магазині була. Зараз супчик тобі зварю побіжу, мене Ванька чекає. – я зайшла в квартиру бабусі, вона знову залишила двері відкритими.

– Знаю я, чого ти до мене ходиш. Тільки не бачити тобі квартири, як вух своїх – шукай коханця з житлом. А то знайшла босяка, ні роду, ні племені. Братові твоєму квартиру подарувала, Вадька потім дружину сюди приведе – сварливо привіталася бабуся.

Цікаво, і тут братик попрацював. Так чорт з нею, з квартирою. А ось за бабусю тривожно. Знаючи гнилий характер братика, виставить він бабусю. Тільки так, виставить.

– Ну що ти таке кажеш? Люблю я тебе. Я не заради квартири до тебе ходжу. І далі ходити до тебе буду. Ти ж не маленька – розпоряджайся квартирою як хочеш! – з докором сказала я бабусі. – Ти який суп хочеш – борщ або з рисом?

– Борщ. – буркнула бабуся. – І завтра прийдеш?

– Ні, я завтра не можу. Післязавтра прийду. Напиши, що купити треба буде.

– І що, купиш все і прийдеш? Навіть не образишся? – недовірливо запитала бабуся.

– Куплю і прийду. А на що ображатися-то?

– Як на що? Що квартира з під носа втекла. – сказала бабуся.

– Ти все про це. – зітхнула я. – Головне, ти нікуди не відпливай. Решта – нісенітниця.

Я пішла на кухню куховарити. Щось Ваня давно не дзвонив, дивно. Я дістала телефон – знову вимкнулося, зараза. А на новий, якщо чесно, грошей шкода. Я включила свій апарат, відразу посипалися повідомлення: і Ваня дзвонив, і мама, і Вадик. Брату-то що знадобилося? Відповідь на це цікаве питання я дізналася вже через п’ять хвилин – брат подзвонив, і варто було мені відповісти, як я почула його крик: – Що, домоглася свого? А все дурочку з себе вдавалаа: «я просто так до бабусі ходжу, не потрібна мені її квартира!» А сама там бабку опрацювала! Гадина! У мене Люська дитину чекає, я на бабину квартиру розраховував.

– А я то тут причому? – я не розуміла, до чого це сказано, адже бабуся чітко сказала, що квартиру йому подарувала.

– Не корч із себе овечку неповинну! Я сьогодні у баби був, вона сказав на тебе дарчу написала, ще місяць тому! А ти мовчала! – продовжував волати брат.

– Я передзвоню. – я перебила брата і натиснула на червону кнопку. Я увійшла в кімнату: – Бабцю, а ти нічого не хочеш мені сказати?

– Ні. – бабуся дивилася на мене найбільш чесними очима в світі. – Мені Вадик дзвонив щойно. – пояснила я. – Про квартиру кричав, гадиною обізвав, до чого б це?

Бабуся зітхнула, поплескала поруч з собою по ліжку: – Іди сядь. Розумієш, до Федорівни з 34 внук їздив. Все допомагав, обходив. Федорівна йому квартиру відписала, він її відразу вигнав. А я почім знаю, що ви до мене сновигаєте? Може, теж вигнати хочете? Ціни-то на житло бачила? Зараз не тільки бабусь, а й дітей на вулицю викидають. Ти пробач, що обдурила. Я вранці Вадьку те ж саме, що і тобі сказала, що квартира у нього з-під носа втекла. Так я думала, він мене вдарить – він так кричав, так кричав – бабуся розплакалася.

– Ну все, все. Не плач. Не потрібна мені твоя квартира, мені ти потрібна. Я хочу щоб у моїх дітей була прабабуся. Все, витирай сльози, все добре.

– я обняла бабусю і почала гладити її по сивому волоссю. Від бабусі пахло бузком. Закривши очі, я згадала, як вона мене п’ятирічну заспокоювала, коли я коліно розбила. І пахло від неї точно так же. Як же час летить!

– Тобі квартиру залишу, і не сперечайся. Чи ти з босяком своїм все життя зібралася по чужим мотатися? Не ображайся на мене тільки, сама розумієш – час зараз такий.

На бабусю я не ображалася. Страшно їй, розумію. Страшно не без житла залишитися, а страшно, що близька людина вижене на старості років. Любіть своїх бабусь, адже хто знає, скільки їм ще відміряно?

Фото ілюстративне з вільних джерел