Мій друг Дмитрик, який завжди був надто ввічливий та наївний, знайшов собі дівчину, м’яко кажучи, не зовсім порядну. Та ще й вперту – Карину. Дивно, як він досі не втік від неї.
Одного разу Дмитро з’явився у моїй квартирі та виглядав так, наче все його життя руйнується. Він сів на стілець і, не дивлячись на мене, пробурмотів:
— Юльцю, можеш допомогти?
— Звісно. Що сталося? — підняла я брови, хоча вже здогадувалась, що це знову Карина.
— Ти мала рацію, — зітхнув він. — Я не знаю, як її відвадити, щоб назавжди.
— Ну, ти ж сам розумієш, що з такими методами, як “поговорити”, не вийде, — я усміхнулася.
— Треба діяти радикальніше.
— А як? — знову зітхнув він.
Я тоді зірвалася на друга:
— Що це за чоловік, який не може на місце поставити дівчину? Ну відший її сам?
— Я вже все пробував, але нічого не вийшло.
Ось тут до мене й прийшла ідея. Трохи авантюрна, але ж ми актори життя, хіба ні?
— Є одна ідея, — я лукаво усміхнулась. — Зробімо так: ти запросиш її до себе додому. Ну, просто на вечерю. А потім я неочікувано зайду, начебто твоя дружина. Влаштую скандал, мовляв, хто ця нахабна особа, яка лізе у наш шлюб?
Дмитро спочатку дивився на мене, як на божевільну, але потім в його очах заблищала надія.
— Думаєш, спрацює? — запитав він.
— Ну, якщо вона хоч трохи розуміє, що не можна втручатися у чужі стосунки, то так. А якщо ні — то принаймні буде весело.
Так ми й вирішили діяти. Дмитро запросив Карину до себе додому, а я підготувалась до своєї “ролі” зрадженої дружини. Що може бути складного, правда? Я часто бувала у Дмитровій квартирі, знала, що де лежить, як виглядає його постільна білизна й могла поводитися як господиня. Тож, коли настав вирішальний вечір, я була готова.
Ми домовились про авантюру за тиждень й більше не зідзвонювались. Тільки за день прийшло від Дмитра повідомлення, що завтра я маю зіграти свою роль.
Я увійшла до квартири, відчинивши двері ключем. Його Дмитро давно дав мені, на всяк випадок. І зразу відчинила двері до вітальні.
— Що тут відбувається?! — з пафосом вигукнула я, увійшовши до кімнати. Дівчина, яка сиділа на дивані, з подивом підняла голову, а Дмитро сидів поруч, як завжди ввічливий, але трохи нервовий.
— Хто ти така? — вона піднялася, очі розширились.
— Я його дружина! — різко заявила я. — А ти, напевно, та, хто намагається зруйнувати нашу сім’ю? Як не соромно! Я чекаю на дитину, — додала я з неймовірним драматизмом, хоча у собі трохи посміхалася. — А ти? Як ти міг!? Ніколи тобі цього не пробачу! — дивилася я на Дмитра. Мабуть, я була занадто переконлива. Бо друг дивився на мене справді перелякано, про що ми не домовлялися.
— Що? Він сказав, що не одружений! — дівчина вже кричала, гнівно дивлячись на Дмитра, який намагався не сміятися.
— А ось! І щоб ти тут більше не з’являлася! Він мій і нікому його не віддам! — з пафосом продовжувала я свою “роль”. — Що своїми віями махаєш, вітер женеш? Його я тобі не віддам, і не мрій!
Дівчина намагалася щось сказати, але швидко встала, схопила свою сумочку й майже вискочила з квартири, як вихор. Двері за нею так гримнули, що я навіть підскочила.
— Ух, — видихнула я і просто впала на найближчий стілець у коридорі. — Ну, як я тобі? — глянула на Дмитра, який вже ледве стримував сміх.
Тільки замість похвали хлопець сказав:
— Юльцю, ти що накоїла? Це Олеся була, моя наречена! Я за нею біжу, а ти нікуди не йди, треба миритися.
— Як Олеся? А Карина де? – запитала я.
— Карина сьогодні зранку написала повідомлення, що знайшла якогось багатія та вирушає з ним на вихідні на яхті кататися.
Дмитро схопив куртку та побіг за Олесею.
Його не було дві години. Я вже втомилася сидіти у квартирі друга й вирішила піти. Як відчинилися двері й на порозі стояла Марія Іванівна, мати Дмитра. Вона не очікувала побачити мене у коридорі. Жінка запитала:
— О, а ви з Дмитром вже вечеряли? Де він?
— Вийшов за Олесею, – відповіла я та намагалася набрати його на мобільний телефон.
— Хто така Олеся? – запитала Марія Іванівна.
— Нехай Дмитро Вам все пояснить, – я зрозуміла, що ляпнула зайвого, але відступати було нікуди. – Мені вже час іти.
— Що ти у нього робила? – не вгамовувалась жінка. – Я знаю тебе з дитинства, ти вихована й чемна. Я б хотіла, щоб ти була моєю невісткою. Але що ти тут робиш?
Я знала, що Марія Іванівна гарна психологиня й не відступиться, поки не дізнається про все. Тільки у мене не було бажання їй це все розповідати.
Настала німа пауза. Я набирала Дмитра, проте він не брав слухавку.
— Я піду, – звернулась я до Марії Іванівни.
— Ні, ти підеш тоді, коли повернеться Дмитро. Нумо, підемо пити чай. Чи може є щось на вечерю? – знов запитала жінка.
— Не знаю, але можу посмажити картоплю, – м’яко сказала я.
Ми ще не закінчили діалог, як двері квартири відчинилися й туди зайшов Дмитро з Олесею. Тут довелося розказати Марії Іванівні всю правду про їх стосунки й пояснити, що я робила у квартирі її сина. Спочатку розмова була напружена, але коли все вияснилось, ми всі сміялися хвилин десять й не могли зупинитися. Я пішла від них раніше, давши змогу Марії Іванівні ближче познайомитися зі своєю майбутньою невісткою.
Отака от історія трапилася, ледь дров не наламали.
