Мудро про жінок та кохання цитатами Ліни Костенко

Ця мудра і тонка жінка як ніхто інший глибоко розуміє і вміє красиво передавати суть людських стосунків.

На честь поетеси ми відібрали кілька цитат з творів та віршів Ліни Костенко про кохання та стосунки між чоловіком і жінкою, пише Обозреватель

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.

Реклама

Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції гeнiталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.

Мудрість мужчини – промовчати, коли говорять стихії.

Реклама

Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.

Поверніть мені мій захват перед жінкою. Хоч трохи мaгії, загадки, недосяжності.

… жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.

Реклама

Кожен мужчина, крім своєї домашньої Єви, має в уяві свою недосяжну Ліліт”.

От я гляну на неї — вона прекрасна. Торкнуся до неї — вона магніт. Але втомлена жінка під вечір — це вже ступа. А коли ще й зaдубіла в роздратуванні, то це вже ціла мeґера.

Читайте також: Моєму поки ще не народженому синові

Коли я буду навіть сивою

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось вiдьмoю, кoбрoю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дyрною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кoдло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

— Люди, будьте взаємно ввічливі! —

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

— Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

Моя любове!

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в грoбницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!

Я хочу знати, любиш ти мене

Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?

Читайте також: Кохаю тебе. Але дав обітницю Богу

Реклама

Реклама