Ця історія почалася ще тоді, коли я, наївна душа, вірила, що в наш час є чоловіки, які вміють поводитися як нормальні люди. Тоді здавалося, що зустріти людину, яка скаже, що ти його “та єдина” — це просто щастя. Але ж ні. Після вчорашньої «грандіозної» розмови, я заблокувала його всюди. Правда, поки натискала на “заблокувати” у голові звучала його улюблена фраза: “Ти ще пожалієш!” Ну що ж, почекаємо, коли прийде моє каяття.
Ми зналися близько п’яти місяців. Кожного дня перетиналися у робочих справах, обмінювались документами, обговорювали дрібниці. “Олено, перешли мені документ”, “Олено, ти все зробила геніально”. А потім він раптово запросив мене на каву. Здивувалась, але погодилась.
Друга зустріч, і вже він каже мені:
— Ти саме та, кого я шукав усе своє життя!
Як можна було не повірити таким словам?
Перші тижні були наче з кіно: квіти, повідомлення щоранку, ще й каву приносив, бо “ти ж так багато працюєш”. О, якби ж я знала, що за цим усім ховається. Варто було чомусь піти не за його сценарієм, як одразу:
— Давай розійдемось.
Але через пів години приходить повідомлення у месенджер:
— Забираю свої слова назад. Не готовий тебе втратити. Я готовий терпіти всі твої
заморочки!
— Всі мої заморочки? — перепитую я. — А це які?
— Ну… Ти ж знаєш, які!
Вони ніколи не уточнювались, але, схоже, що “терпіння” його вистачало рівно на тиждень часу. А далі знову усе по колу:
— Розходимося!
Щоразу, коли я намагалася обговорити проблеми, він просто відмахувався:
— Олено, це твої таргани. Ти знову погано спала, ось і вигадуєш.
Якщо я починала говорити, що мені щось не подобається, отримувала відповідь: “ти просто хочеш посваритися”. Коли я сказала, що більше так не витримую, він знову: “Розходимось”. А через день стоїть під вікнами моєї квартири з квітами, каже, що без мене життя втратило сенс.
— Я без тебе не можу, ти моє все!
— Та вже йди додому, у мене завтра важлива нарада, — відповіла я, сподіваючись, що хоча б раз він зрозуміє, що не варто кидатися словами.
У мене в голові вже справжня каша. Хто цей чоловік насправді? Той, хто планує зі мною старість на березі моря, чи той, який заявляє, що я “нуль” і робить, що хоче, а я повинна просто змиритися?
Якось він навіть сказав:
— Я не закриваю двері. Якщо ти все зрозумієш, ми зможемо продовжити.
Це вже не просто маніпуляція, це якийсь театр абсурду!
Вчора я всю ніч не спала, переслухала багато разів його аудіоповідомлення. На всяк випадок, щоб не забути з ким маю справу, коли мене знову потягне його побачити. Однозначно, він вміє бути переконливим! Але я знаю, що через кілька днів він знову дасть про себе знати. І що я йому скажу? “Привіт, ти очолюєш мій список заблокованих!” — непоганий варіант.
Минуло три дні після того, як я остаточно вирішила: “Ні! Тепер точно жодних шансів!” І ось я сиджу собі вдома, п’ю чай і вже починаю радіти свободі. Життя без драми виявляється таким приємним! Але не тут-то було.
Близько півночі чую дивні звуки з вулиці. Підходжу до вікна, а там — не повірите! Стоїть він. У костюмі з плакатом, на якому червоним маркером написано: “Олено, пробач! Без тебе — темрява!” Виглядало це все настільки театрально, що я ледь стримувала сміх.
— Ти що, з глузду з’їхав? — відчинила вікно і кричу йому.
— Ні, Олено! Я все зрозумів! Ти — світло мого життя! Без тебе я — ніхто! – Кричить він у відповідь, драматично здіймаючи руки до неба.
На подвір’ї зібралися сусіди, сміються, фотографують. Одна бабуся вже почала розказувати іншим, що це, мабуть, якась молодіжна акція протесту. Я дивлюсь на це шоу і розумію — ну це точно остання крапля.
Я намагаюсь поговорити серйозно:
— Послухай, це не допоможе! Я тобі сто разів сказала, що все!
— Я готовий зробити все для тебе! Навіть стати божевільним у твоїх очах! — відповідає він і продовжує розмахувати плакатом.
— Божевільним? Ти вже давно ним став, якщо що, — шепочу сама собі. І тут бачу, як до нього підходять патрульні. О, нарешті хтось поставить крапку у цій епопеї. Виявляється, один із сусідів викликав поліцію.
Патрульні запитують його:
— Що ви тут робите?
— Люблю, — відповідає він коротко і здається, навіть серйозно.
— Будь ласка, збирайтесь і йдіть додому.
Сусіди плескали в долоні, а я, закривши вікно, сповзла на підлогу від сміху. Що ж, якщо й існує спосіб епічно завершити стосунки раз і назавжди, то це він.
