Записки кухонної вар’ятки. Продовження.
Спочатку вирішила помити горнятко, що сиротливо тулилося до стінки мийки ще від учора.
Поки мила, думки сновигали в голові в хаотичному порядку ні на чому конкретно не зупиняючись.
Думалося і про надокучливу зиму, що набридла вже, наче гірка редька, і про те, що весна вже зовсім скоро, бо дні біжать швидко, мов марафонці по стадіону.
Далі полинули до того, що файно було б пересадити орхідеї, бо вже хтозна від коли просяться, а руки все не доходять.
А Ірка, зараза ж така, позичила ще восени туфлі на вечірку й досі не віддала.
Хоч нагадувалося вже кілька разів поспіль.
Певно вже таки щось з ними витворила і віддавати нічого.
Зарікалася ж більше ні-ні, але…
Сама винна, бо нащо позичила? От тепер маєш.
О! Ще ж інтернет забула заплатити, ото мавпа на коліщатах.
Нічого в голові не втримується, хоч бери й записуй.
Ну але ж записати не довго, ще би хто нагадав прочитати…
Треба би майстра до пралки викликати, бо носить нею по всій ванній, та й гудить так, що певно всі сусіди чують коли переться.
Сусіди… Хай їм грець, сваряться мало не щоднини, а стіни тонкі, то всі в курсі їхніх сімейних перепетій.
Хоч бери та вуха чимсь затикай.
Ой, а по тому телевізору навіть і подивитися нема що.
То безкінечні й не мудрі шоу, то бздури, то серіали від яких нудить, а бабусі-пенсіонерки та домогосподарки нашого будинку вже всі дружно сплакалися наніц.
Думки-ягнички плавно так перестрибували з одного на інше, з одного на інше.
Аж раптом, впіймала за хвоста думку, що шмигнула, як миша в нору.
Ади-но, маєш, за тими думками незчулася, як відчайдушно напуцувала до люстеркового ґлянцу геть все, що бачила довкола себе.
Кухня нє виблискувала, а таки сяяла стерильною чистотою.
Звар’ювати можна, і коли лиш встигла?
©В.С.
Із записок кухонної вар’ятки.
