Я, люблю літо, спів ранішніх пташок, квакання жаб. А запах шашлика, над річкою простягається кожного вечора, таки манить, вкусити кусочок шашлика.
Літо – це прекрасна пора року. В таку, пору року я познайомилася з своїм Володиком. Ми були студентами, познайомилися в аграрному університеті, разом їздили на поля, проходили разом практику. По закінченню універу, ми зіграли просте студентське весілля. З друзями пішли на річку, нажарили шашликів, було весело і смачно.
Так і прожили, як на одному подиху 25 років. Нам батьки, що з його боку, так і змого боку, нічим сильно не помагали і не вмішувалися в наше життя. Виховали троє діточок. Уже дорослі, живуть на своїм життям.
І усі дружно, діти і мій чоловік вирішили зробити мені подарок на день народження. Кожного року вони питалися, що мені купити, я називала варіанти і вони дарували мені.
Я думала, що цього року, теж буде по тому ж сценарію, але не вгадала. Я навіть трохи розхвилювалася, що мене не запитують, що мені подарити. Чекаю. Мовчать.
Прийшов день ікс. Ранок. Проснувшись я почула, смачненький запах млинців. Млинці -це фірмова страва мого чоловіка. Я одягнулася, прийшла на кухню. Володя, запропонував мені сісти за стіл, пригостив мене смачними млинцями з малиновим повидлом, з чаєм. Усе як завжди.
Повідомив, що діти приїдуть на вечерю після роботи. Нічого не готувати, вони самі усе зроблять. Тільки попросили гарно одягнутися. Ок. Я приймаю, поздоровлення від друзів, від родини. Відпочиваю.
Але краєм ока, спостерігаю, за своїм Володимиром. Щось так обговорює по телефону. Настав вечір. Приїхав мій зять тай каже, мамо одягайтеся, їдемо в ресторан, на вечерю. Я ресторани не дуже люблю, а що робити, одягаюся.
Приїхавши в ресторан, він знаходився на озері, гарний дизайн, кругом плавають пара лебедів. Ми приїхали під вечір, там було гарне освітлення. Підійшовши ближче я побачила великий накритий стіл. Гості кучкувалися, щось жваво обговорювали. Я з початку не зрозуміла, це прості гості, ресторану.
Мене зустріли діти, подарували великий букет квітів. І запросили за стіл. Підійшовши ближче до столу, я впізнала своїх одногрупників, які були у нас з Володиком на весіллі. Мого здивування не було меж. Ви навіть не уявляєте, які емоції мене переповняли.
Ми згадували, наші студенські роки, практику яку приходили на полях. Словами, дані емоції вам не передати. Ми з друзями/колишніми одногрупниками, проговорили усю ніч, розійшлися на ранок.
Враховуючи, що ми небачилися довгий час.
Мої діти постаралися на славу, вони максимально постаралися, відновити ту атмосферу, яка царювала у нас на святі 25 років тому.
А кульмінацію мого свята, Володя, відводить мене в сторонку і простягає мені маленьку коробочку з обручальним кільцями. У нас їх не було, завжди шкодували на такі дрібниці кошти. А я дуже хотіла.
Так я відсвяткувала своє найкраще день народження і річницю весілля, хоч дати зовсім не співпадали.
Про дане святкування, я і не мріяла. Дякую, всевишньому за свого чоловіка і дітей.
Історію написала, Вікторія Соняшник спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
Фото, Олександри.
