Людмила сиділа на пляжі, і дивилася десь глибоко в далечінь моря. А все почалося саме тут в Італії на березі моря. Багато сліз вона тут ви плакала. А приїхала вона сюди на заробітки, ще 15 років назад, залишивши вдома донечку з мамою. Чоловіка не стало через недугу, а по собі він залишив Людмилі не малі борги.
Тож виходу в жінки як їхати в далекі краї та заробити гроші, щоб віддати борги не було. І поїхала Людмила в далеку Італію, бо їхня сусідка Таня вже була там, і допомогла Людмилі там влаштуватися до однієї сеньйори. Та невдовзі сеньйори не стало, і жінка залишилася без роботи. Добре що хоча б першу зарплату її донька встигла виплатити.
З цими грошима Людмила поїхала на вокзал, де мала відправитися до другої синьйори в інше місто, куди її направила донька сеньйори, якої не стало.
Так чекаючи на потяг Людмила від втоми задрімала, а коли прокинулась, то її сумки та речей вже не було, а разом з тим і перших зароблених грошей і паспорта.
Людмила не знала що їй дальше робити, у повному відчаї вона вийшла з вокзалу і побрела куди ноги її вели. А ноги привели на берег моря, жінка вперше побачила його,вона була вражена.
Потім вона сіла на пісок і почала ридати, від того, що не знала, що дальше робити. В поліцію вона боялася йти, щоб її без документів додому не відправили.
Вже сутеніло, жінка розуміла, що їй потрібно десь переночувати. Людмила пішла до парку, думала що переночує на лавці, але там було багато незрозумілих осіб.
Тоді жінка придумала залізти на гіллясте дерево, що було неподалік . От тепер Людмилі дуже стало в нагоді, її вміння ще підлітком лазити по деревах.
Так жінка переночувала ніч, зранку злізла з дерева і відчула сильне почуття голоду. Людмила була змушена піти до смітника, і там знайшла залишки їжі та одягу.
Так жінка проіснувала три дня, і вже від знемоги і безвиході жінка вирішила піти далеко вглиб моря, щоб там загубитись. Однак, майже зайшовши по груди в море, Людмила згадала за донечку і вийшла з моря. І пішла на зупинку, сіла в першу ліпшу маршрутку, і там заснула.
На останній зупинці Людмилу розбудив водій автобуса, він щось говорив, але жінка нічого не розуміла. А Людмила відкривши очі і побачивши незнайомого чоловіка почали знову плакати.
Лоренсо, так звали водія не міг дивитися зовсім на жіночі сльози, підійшов до жінки заспокоїти її. Саме цієї миті у нього щось проснулося до Людмили. Він взяв її за руку і повів до своєї машини. А Людмила і сама не розуміла, чому вона йшла покірно за ним. Вона вже просто не мала сили пручатися і тим більше, іти їй і так не було куди.
Вдома чоловік нагодував Людмилу, і постелив їй у сусідній кімнаті. Зранку Лоренсо мав їхати знову у рейс, тож він залишив їй трохи грошей і ключі від квартири. Коли зранку Людмила прокинулась, то згадала де вона і що з нею трапилось. Вона вже так хотіла помитися, що не стрималась і пішла у ванну.
А потім зайшла на кухню і і зробила собі бутерброд. Жінка розуміла що їй потрібно було йти звідси. Але перед тим вона вирішила віддячити Лоренсо і повністю почала прибирати в нього у квартирі.
Так і не помітила як час пройшов, а чоловік якраз повернувся додому з роботи. Він побачив Людмилу зовсім іншою і те як вона прибрала у квартирі. Лоренцо так і не відпустив нікуди Людмилу. Зараз вони живуть разом та та виховують уже спільного сина, а старша донька приїхала до них і пішла навчатися до місцевого університету.
Так ви можете сказати ще одна заробітчанська історія зі щасливим кінцем, але так у всіх не буває.
Можливо я не сперечаюсь, тож хто має і хоче поділитися своєю історією, то пишіть нам чи діліться своїми враженнями та коментарями від прочитаного.
Ваша, Олена Боднар
