Ніна сиділа в автобусі, який мчав її до рідного села. Вікна були запітнілі від холодного ранкового повітря, а думки – заплутані, як павутиння, яке не можна було розплутати. Вона знову поверталася в місце, де виросла, де все починалося… і де все вже давно завершилося. Всі ці роки вона намагалася будувати стосунки з Олегом, залишаючи в серці все більше болю. Сьогодні їй не залишалося іншого вибору — вона повинна була приїхати.
“Чому я знову їду сюди? Чому я знову маю це терпіти?” — питала себе Ніна, розглядаючи мрячний пейзаж за вікном. І хоча її серце боліло, вона все ж відчувала необхідність дізнатися правду.
Олег. Він був її чоловіком, і все, що їй колись здавалося вірним і надійним, тепер втратило будь-яке значення. Кілька місяців тому Ніна випадково дізналася про іншу жінку. Як виявилось, Олег мав роман з іншою, вже довгий час. І цей факт не тільки розірвав їхні стосунки, але й змусив Ніну відчувати себе покинутою.
Коли автобус зупинився на центральній площі села, Ніна почувалася, ніби опинилася в чужому світі. Вона не була готова до того, що відбувалося навколо. Всі ці погляди, ці перешіптування на вулиці, коли хтось із знайомих бачить її, — усе це нагадувало їй, що вона стала персонажем пліток, темою обговорення, якою живе все село.
Пройшовши кілька метрів, Ніна побачила бабцю Галю, яка жваво простягала їй руку.
— Ніночко, вітаю тебе! Як же ти давно не була в селі, — сказала бабця, намагаючись приховати здивування від її приїзду.
Ніна лише посміхнулася, навіть не знаючи, що сказати. Вона відчувала, як серце стискається.
— Дякую, бабцю, — тихо відповіла Ніна.
— Як там Олег? Все гаразд у вас? — запитала Галя, нахилившись до Ніни так, наче хотіла поділитися чимось дуже важливим.
Слова ніби застрягли у Ніни в горлі. Вона знала, що всі тут знають. Як вони могли не знати? Як можна було не помітити того, що стало очевидним для кожного жителя?
— Вже не разом, — сказала Ніна, намагаючись тримати себе в руках. Вона могла б пояснити все, розповісти про те, як Олег змінився, як він пішов до іншої, але в цих словах не було сенсу. Усе це було вже занадто гірким.
— А я чула, — бабця Галя хитро підняла брови, — що Олег тепер з іншою жінкою… Боже, не знаю, чи й добре це, — вона прикинулась засмученою, але у її погляді відчувалася якась насолода.
Ніна затремтіла, і гіркий сміх вирвався з її уст. Вона не могла зрозуміти, чому це все виглядає так, наче для всіх навколо це більше цікаво, ніж сумно.
— Ну, так, — Ніна зітхнула, — це правда. Я не можу змінити цього. Він уже давно… змінився.
Галя кивнула головою, але нічого більше не сказала. Вона тільки подивилася на Ніну, ніби спостерігаючи за тим, як вона справляється з цією ситуацією. У неї, певно, було своїх думок.
Ніна вирушила до батьківського дому. Дорога була знайома, але кожен крок здавався чужим. Вона вже давно не могла відчувати себе тут як вдома.
Коли вона увійшла до хати, мама, як завжди, сіла на своєму улюбленому місці, біля печі, і мовчки поглянула на неї. Слово не було потрібне. Ніна знала, що мама все знає. Їй було складно розповідати батькам, що сталося. Мати і так багато пережила за ці роки — стільки жінок, стільки пліток, стільки прикрих моментів.
— Як ти? — запитала мати, погладжуючи Ніну по руці.
— Мамо, — сказала Ніна, сідаючи поряд, — я не знаю, як мені далі жити. Усе так змінилося.
Мати тихо погладила її по волоссю. Вона не питала, бо вже все знала. Вони могли б провести години в розмовах про це, про втрату, але ці слова стали зайвими.
— Дитинко, ти будеш добре, — сказала мама, гірко посміхаючись. — Ми з тобою.
Ніна мовчки кивнула. Вона відчувала, як серце заповнює смуток, але водночас і дивну тишу. І ось тепер, повернувшись сюди, їй треба було вирішити, як жити далі.
На наступний день Ніна вирушила до магазину. Як і в минулі роки, на лавочці біля магазину сиділи ті ж самі бабусі та жінки, обговорюючи все, що відбувається в селі.
— Ніно, ти повернулася? — крикнула одна з жінок
Як там твій чоловік? Він тебе все-таки покинув? — допитувалася інша.
— Ти що, з ним більше не разом? — не могла повірити своїм вухам.
Ніна відчула, як у неї стискається горло, але вона знала, що не може сховатися від їхніх поглядів. Всі, хто жив тут, давно знали правду, і кожен мав свою думку.
— Ні, — тихо відповіла Ніна, — ми вже не разом.
Жінки задивилися на неї. Більшість із них не могла зрозуміти, як це сталося, але всі чудово знали, що для села це ціла історія.
— Боже, а жінка, що з ним зараз? — запитала одна з них.
Ніна тільки знизала плечима, не бажаючи більше нічого говорити. Вона вирушила додому, відчуваючи себе абсолютно чужою в рідному селі.
Всі вже знали правду. І тепер Ніна була лише частиною цієї історії, яку не можна було забути. Олег був вже з іншою, і навіть те, що він все ще залишався чоловіком її, не мало значення. Село, як і її серце, не забули, що сталося. Вона відчула, як її душа наповнюється холодом. Все те, що колись було важливим, тепер стало лише відлунням минулого.
Автор: Олеся.
