– А я тобі ще не освідчувався! Знаєш, скільки охочих поселитися в цих хоромах? Я при розлученні нічого не віддав дружині. Облив на суді її брудом з голови до ніг, тим паче було за що

– А я тобі ще не освідчувався! Знаєш, скільки охочих поселитися в цих хоромах? Я при розлученні нічого не віддав дружині. Облив на суді її брудом з голови до ніг, тим паче було за що

У свої сорок Уляна була незаміжня, але не полишала надії знайти другу половинку й стати матір’ю.

Вона давала шлюбні оголошення в газетах, сиділа в Інтернеті, навіть зустрічалася з деякими претендентами, але, на жаль, ніхто не припав до душі. Подруги знали про це, по змозі підшукували їй наречених. От і зараз одна з них запропонувала познайомитися із чоловіком, який працював у відомому курортному містечку на півдні України. Джерело

— Він у нашому санаторії, там, де ми відпочивали, трудиться одразу на трьох роботах — сторож, тесля й електрик, на всі руки майстер! — торохтіла подружка. — Спокійний, симпатичний. Дружина покинула його, спокусившись багатим відпочивальником.

Він не хоче одружуватися з місцевою, бо вони розпещені увагою приїжджих, упевнені у собі, при грошах. Місцеві ж чоловіки важко заробляють свої копійки, оскільки роботу можна знайти тільки в санаторіях і на базах відпочинку, та й лише в курортний сезон. Загалом, я з ним душевно поговорила, і він попросив мене познайомити з гарною жінкою. Я одразу про тебе й згадала!

Подруга вмовляла Уляну з’їздити в той санаторій хоча б на один день, познайомитися з майстром на всі руки. Телефоном домовилися, що чоловік зустріне її на автовокзалі.

У глибині душі Уляна сподівалася хоча б на скромний букетик, адже потенційний наречений жив у власному будинку, де напевно росли в полісаднику якісь квіти. Однак замість букета чоловік тримав у руках стару газету, але жінка вирішила не робити поспішних висновків.

Простоявши три години в автобусі, вона налаштувалася на відверту бесіду й… домашній обід, адже Ярослав (так звали чоловіка) у телефонній розмові розповідав їй, що в нього є кролики та кури, качки та навіть індики. Жителька великого міста вже малювала у своїй уяві качку, фаршировану яблуками, або тушкованого кролика.

Будинок у Ярослава був великий, добротний, двір увесь у квітах, сарайчики для живності — акуратні, доглянуті. Їй захотілося хоч деякий час пожити в будинку із усіма зручностями, який пахне чайними трояндами й матіолою. Трохи засмутив жінку більш ніж скромний обід: плавлений сирок, дуже тонко нарізаний, і магазинна кров’янка. Плюс кілька малюсіньких малосольних огірочків і… півпляшки самогону.

— Вибач за такий обід, — одразу почав виправдовуватися хазяїн. — Але я збираю гроші на другий будинок, куплю й здаватиму відпочивальникам.

— А навіщо вам стільки грошей? — наївно запитала жінка.

— Люба! — панібратськи відповів Ярослав. — Грошей ніколи багато не буває. Збираю собі на старість, адже пенсія буде невеликою, якщо на той час взагалі їх даватимуть!

Після спартанського обіду хазяїн вирішив показати їй свій будинок і господарство.

— Бачиш, які меблі дорогі? — хизувався він. — Я при розлученні нічого не віддав дружині. Облив на суді її брудом з голови до ніг, тим паче було за що. Суд був на моєму боці, навіть від аліментів вона відмовилася, поїхала зі своїм відпочивальником, у чому була… Тож усе мені дісталося!

І Ярослав залився задоволеним сміхом, від якого в Уляни мурашки пішли по тілу.

— Але ж це несправедливо, — спробувала осадити його жінка, — адже ви прожили з нею стільки років, двох дітей наpoдили. Як же ти тоді до мене ставитимешся?

— А я тобі ще не освідчувався! — парирував Ярослав. — Знаєш, скільки охочих поселитися в цих хоромах?..

Читайте також: Люди в селі спершу перешіптувались, згодом відверто кепкували, врешті змовкли – не цікаво стало: Віра чекала Степана, а Настка – дитину. Батьки криком кричали, щоб сказала, хто їй це заподіяв. Мовчала, як риба. Ні пари з уст

Жінка не стала відповідати, схопила свою сумочку й вибігла із квітучого двору. Вже сидячи в автобусі, Уляна піймала себе на думці, що «майстровий» не завжди значить гарний. Поки їхала додому, Ярослав телефонував їй на мобільний. Але жінка просто його вимкнула.

Удома вона щиро зраділа своїй скромній однокімнатній квартирі, де не було відібраних обманом речей. А вже ввечері, коли заспокоїлась, вона відправила Ярославу есемеску: «Дякую, що не одружився зі мною…» І заснула міцним, спокійним сном на своєму потертому дивані.

Автор – Людмила НАВКА, Дніпро