— Завтра ми переїжджаємо до мами. А в твоїй квартирі оселиться мій син! — рішуче заявив чоловік.
Вікторія різала хліб до сніданку, коли в двері подзвонили. Артем підвів голову від телефону.
— Мабуть, мама, — промовив він і пішов відчиняти.
За хвилину на кухні з’явилася свекруха зі звичною усмішкою. Галина Петрівна завжди приходила без попередження, ніби це була її власна квартира.
— Доброго ранку, дітки! — вона поцілувала сина в щоку. — Сподіваюся, не відволікаю? Була поряд, вирішила зазирнути.
— Звісно, проходьте, — Вікторія встала з-за столу. — Кави будете?
— Із задоволенням.
Артем повернувся до телефону, а Вікторія поставила турку на плиту. Свекруха всілася навпроти сина й уважно оглянула кухню.
— Як справи у вас? — спитала Галина Петрівна, приймаючи чашку від Вікторії.
— Робота є, дім у порядку, — відповів Артем.
Вікторія повернулася до столу й узяла свій бутерброд. Свекруха скуштувала каву й задоволено кивнула.
— А знаєш, синочку, — почала Галина Петрівна, розмішуючи цукор, — твоєму Максиму вже вісімнадцять виповнилося.
— Так, пам’ятаю, — спокійно кивнув Артем.
— Дорослий зовсім став, — продовжувала свекруха. — До інституту вступив. Ти маєш синові подарунок чудовий зробити.
Вікторія повільно жувала, намагаючись зосередитися на їжі. Слово «чудовий» неприємно різонуло слух.
— Подумаю над цим, — чоловік спокійно допивав каву.
— Не подумаєш, а обов’язково зробиш, — суворо поправила Галина Петрівна. — Подарунок має бути відповідний для вісімнадцятиріччя. Серйозний вік, доросле життя починається.
— Мамо, я розумію, — промовив Артем. — Щось придумаю.
— От саме «щось» і не підійде, — похитала головою свекруха. — Якщо вже ти розлучився з його мамою, то хоч подарунками не ображай хлопця.
Шматок хліба застряг у горлі. Вікторія поспішно зробила ковток чаю. Розмови про колишню завжди виводили з рівноваги. А тепер ще й натяки на дорогі подарунки.
— Подарунок має бути гідний, — наполягала свекруха, постукуючи ложечкою по краю чашки. — А то син образиться. У такому віці діти особливо чутливі до проявів уваги.
Вікторія дивилася у вікно, де за шибкою гойдалися гілки. У голові вже лічилися витрати на цей загадковий подарунок.
— Звичайно, мамо, — погодився Артем. — Я все врахую.
— От і добре, — Галина Петрівна допила каву й встала з-за столу. — Ну гаразд, дітки, побігла я. Справ багато накопичилося.
Свекруха поцілувала сина в щоку й помахала Вікторії рукою.
— І не забувай про подарунок, чуєш? — нагадала вона від дверей.
— Добре, мамо.
Двері зачинилися. Вікторія встала й зібрала порожні чашки.
— Що збираєшся дарувати? — спитала вона, не обертаючись до чоловіка.
Артем почухав потилицю й зітхнув.
— Поки не знаю. Треба подумати, що йому може сподобатися.
— І на яку суму розраховуєш? — Вікторія поставила чашки в раковину.
— Поки думаю, — він знизав плечима й відклав телефон. — Подивимося, що підійде.
Вікторія обернулася й подивилася на чоловіка. Артем знову взяв телефон, гортаючи стрічку, ніби розмова про подарунок його зовсім не займала.
Наступні два тижні минули в дивній атмосфері. Артем став якимось відстороненим, постійно зануреним у свої думки. Вікторія намагалася розговорити чоловіка, але той ніби відгородився невидимою стіною.
— Тебе щось турбує? — спитала Вікторія одного вечора, коли застала Артема мовчки сидячим на дивані.
— Ні, все нормально, — відповів він, навіть не підвівши очей від екрана.
Вікторія сідала поруч, намагалася притулитися до плеча, але чоловік тільки напружувався. Це засмучувало. За три роки шлюбу Артем ніколи не був таким закритим. Вікторія щиро любила чоловіка й переживала, що між ними з’явилася прірва.
— Може, поговоримо? — пропонувала вона. — Розкажеш, що відбувається?
— Пізніше, Вік. Зараз голова не варить, — відмахувався Артем.
Але «пізніше» так і не наставало. Артем приходив з роботи мовчазний, вечеряв, утупившись у телефон, і рано лягав спати. Вікторія недоумувала. Раніше вони про все говорили, ділилися планами й думками. А тепер чоловік постійно розмовляв по телефону з матір’ю.
У четвер увечері, коли Вікторія готувала вечерю, Артем раптом заговорив:
— Я дещо вирішив щодо подарунка Максиму.
Вікторія підвела голову від каструлі. Нарешті чоловік заговорив про те, що його мучило.
— І що ж? — спитала вона, помішуючи овочі.
— Знайшов чудову однушку, — сказав Артем, присідаючи за стіл. — У новому районі, хороше планування. Хлопцю вісімнадцять, саме час мати власне житло.
Вікторія кивнула, ставлячи тарілки на стіл.
— Розумна ідея. Свої метри завжди кращі за орендовані.
— Саме так я й подумав, — пожвавішав Артем. — Візьму іпотеку на себе.
— Скільки коштує квартира? — поцікавилася Вікторія, розливаючи суп.
— Сорок вісім тисяч. Початковий внесок потрібен близько десяти, — Артем уважно дивився на дружину. — Проблема в тому, що в мене заощаджень немає. Тому прошу тебе допомогти.
Вікторія завмерла з черпаком у руці. Десять тисяч доларів. Майже всі її заощадження.
— Артеме, але в мене грошей немає, — сказала вона, сідаючи навпроти чоловіка.
— Як немає? — здивувався він. — На твоєму рахунку лежить потрібна сумма.
— Лежала, — поправила Вікторія. — Я віддала ці гроші мамі місяць тому.
Обличчя Артема змінилося. Брови зсунулися, губи стиснулися.
— Навіщо? — різко спитав він.
— Мама все життя мріяла про власну дачу. Знайшла відповідну ділянку з будиночком, — пояснила Вікторія. — Я вирішила допомогти їй здійснити мрію.
— Чудово! — Артем відкинувся на спинку стільця. — Виходить, на власну матір у тебе гроші знайшлися, а на мого сина — ні?
Вікторія здригнулася від тону чоловіка.
— Це різні ситуації, — спробувала пояснити вона. — І до того ж, це були мої заощадження.
— Твої? — перепитав Артем із глузуванням. — Ми сім’я чи як? Чи ти думаєш тільки про себе і своїх родичів?
— Артеме, не підвищуй голос, — попросила Вікторія. — Давай спокійно обговоримо.
— Що тут обговорювати? — зірвався чоловік. — Ти витратила гроші на якусь дачу, а мій син залишився без подарунка!
— Твій син отримає подарунок, — заперечила Вікторія. — Тільки не квартиру, раз на перший внесок у тебе немає грошей.
— А що, по-твоєму, йому подарувати? Шкарпетки? — отруйно спитав Артем.
Вікторія встала з-за столу. Розмова набирала неприємного обороту.
— Можна придумати гідний подарунок і без таких витрат, — сказала вона.
— Отже, моя дитина не гідна хорошого подарунка? — Артем теж підвівся. — Все зрозуміло, Вікторіє. Дякую за відвертість.
— Ти перекручуєш мої слова! — обурилася Вікторія.
Сварка розгорілася не на жарт. Артем звинувачував дружину в егоїзмі, а Вікторія нагадувала, що це її гроші й її право вирішувати, на що їх витрачати. Голоси ставали дедалі голоснішими, слова — все образливішими.
Закінчилося тим, що Артем пішов спати у вітальню, а Вікторія замкнулася в спальні й проплакала пів ночі.
Наступні дні минули в мовчанні. Подружжя промовляло тільки найнеобхідніші фрази — «доброго ранку» і «на добраніч». Артем продовжував ночувати на дивані, а Вікторія намагалася уникати його погляду. Напругу в квартирі можна було різати ножем.
У п’ятницю Вікторія зайшла в квартиру й побачила в передпокої Галину Петрівну. Свекруха вдягала пальто й невдоволено оглянула Вікторію з голови до ніг.
— Подумай гарненько над моїми словами, — повернулася свекруха до сина, який стояв у передпокої. — Час вирішувати, що для тебе важливіше.
— Мамо, я розумію, — відповів Артем стримано.
— Сподіваюся, справді розумієш, — додала Галина Петрівна й попрямувала до ліфта, навіть не попрощавшись із Вікторією. Двері за свекрухою зачинилися.
Вікторія мила посуд, коли Артем зайшов на кухню. Вона не обернулася, продовжуючи терти тарілку. У голові крутилися слова свекрухи.
— Віко, — покликав чоловік.
— Що? — коротко відповіла вона.
— Нам потрібно серйозно поговорити, — Артем узяв її за лікоть. — Ходімо у вітальню.
Вікторія витерла руки й пройшла слідом за чоловіком. Вони сіли на диван навпроти одне одного. Артем довго мовчав, добираючи слова.
— Я багато думав останніми днями, — почав він повільно. — Про ситуацію з подарунком для Максима.
Вікторія кивнула, чекаючи продовження.
— Розумієш, хлопець чекає від мене уваги, — продовжував Артем. — Я не можу його розчарувати.
— І що ти пропонуєш? — спитала Вікторія обережно.
— Я знайшов вихід із становища, — Артем випрямився. — Мама погодилася нас прийняти в себе.
Вікторія нахмурилася. До чого веде розмова?
— Завтра ми переїжджаємо до мами. А в твоїй квартирі оселиться мій син! — оголосив Артем.
Світ навколо Вікторії ніби зупинився. Слова чоловіка пролунали як грім серед ясного неба. Квартира, яку вона купувала, в якій прописали його самого — і тепер він хоче віддати її своєму синові?
— Ти з глузду з’їхав? — видихнула Вікторія, відкидаючись на спинку дивана. — Це моя квартира!
— Була твоя, — поправив Артем, не відводячи погляду. — Тепер ми сім’я, і маємо думати про дітей.
Вікторія дивилася на чоловіка широко розплющеними очима. Невже він справді так думає?
— Про яких дітей? — зірвалась вона, стискаючи кулаки. — Максим твій син! Тільки твій! А квартира записана на моє ім’я!
— Не будь такою егоїсткою, — різко сказав Артем, нахиляючись уперед. — Хлопцю вісімнадцять, йому потрібне житло.
Егоїстка? За те, що захищає власну нерухомість?
— Нехай знімає, як усі нормальні студенти! — Вікторія схопилася з дивана, не в силах сидіти спокійно. — Або живе з матір’ю!
— Максим мій син, і я зобов’язаний йому допомогти! — підвищив голос Артем, теж підводячись.
Вікторія бачила, як напружилися м’язи на шиї чоловіка. Артем готувався до битви.
— За мій рахунок? — закричала вона, розмахуючи руками. — Ти хочеш вигнати мене з власної квартири заради своєї дитини?
— Я пропоную компроміс — жити в мами, — Артем теж встав, випрямляючись на весь зріст. — Місце там є.
— Який ще компроміс? — Вікторія була не тямлячи себе, голос тремтів від люті. — Ти просто вирішив подарувати моє житло!
— Наше житло! — заперечив чоловік, тикаючи пальцем у бік Вікторії. — Ми одружені!
— Квартиру я купувала до шлюбу! — нагадала Вікторія, складаючи руки на грудях. — І записана вона на моє ім’я!
Артем зблід, ніби його облили холодною водою. Рот привідкрився, а в очах майнула паніка. Він явно сподівався, що дружина не стане згадувати про документи.
— Збирай речі й іди, — холодно сказала Вікторія, вказуючи на двері. — Прямо зараз.
— Ти не можеш мене вигнати! — спробував заперечити Артем, але голос звучав невпевнено.
— Можу й виганяю, — відрізала Вікторія, розвертаючись до нього спиною. — Це кінець, Артеме. Кінець нашому шлюбу.
За годину чоловік зібрав сумку й пішов. Вікторія залишилася сама в квартирі, яку ледь не втратила.
Минуло три місяці. Вікторія сиділа біля надувного басейну на дачі, яку купила мама. Обручки на пальці не було — вона зняла її в день розлучення. Поруч лежала книга, а в склянці танув лід у лимонаді.
Було боляче, звісно. Зрада чоловіка не минула безслідно. Але час поступово загоював рани. Вікторія вчилася жити заново, будувати плани тільки на себе. І попереду відкривалися нові можливості.
