— Думав, що без тебе я опинюся на вулиці? Буду благати повернутися? — я спостерігала, як перекосилося обличчя колишнього чоловіка.
Аліна витирала руки об фартух, поглядаючи на годинник. Двадцять хвилин до приходу Віктора. Рагу майже готове, салат нарізаний.
— Mein Gott… — Аліна завмерла з ополоником у руці, повторюючи про себе граматичне правило. Вона давно не застосовувала знання на практиці. Не хотілося втрачати навичку.
Клацнув замок вхідних дверей. Віктор повернувся з роботи раніше звичайного.
— Привіт, я вдома! — крикнув чоловік із передпокою.
— Ти сьогодні рано, що сталося? — Аліна вийшла з кухні, намагаючись приховати тривогу. Останній рік Віктор повертався часто далеко за північ.
— Клієнт скасував зустріч, — Віктор пройшов на кухню, поцілував дружину в щоку. — Смачно пахне.
Вони сіли вечеряти, і Аліна, як зазвичай, почала розпитувати чоловіка про справи.
— Як минув день? Той контракт підписали?
— Так, все чудово, — Віктор активно жував, не піднімаючи очей від тарілки. — Виробництво розширюємо, як я і планував.
Аліна всміхнулася. Їй згадалося, як десять років тому вони сиділи на кухні в орендованій квартирі. Віктор розкладав перед нею аркуші з бізнес-планом, палко говорив про свої ідеї, а вона, втомлена після нескінченних уроків, все одно уважно слухала.
— Пам’ятаєш, як ми починали? — Аліна присунулася ближче, взяла чоловіка за руку. — Ти казав, що колись у нас буде свій дім, і я зможу взагалі не працювати.
— Пам’ятаю, звісно, — Віктор ніяково вивільнив руку, щоб узяти виделку.
— Я так рада за тебе. За нас, — Аліна поклала долоню на плече чоловіка. — Ти виконав усі обіцянки?
Віктор перестав жувати. Його обличчя зробилося якимось відстороненим.
— Аліно, нам треба поговорити.
Аліна здригнулася. Ця фраза ніколи не віщувала нічого доброго.
— Про що?
— Я подав на розлучення сьогодні.
Аліна кліпнула кілька разів, наче намагаючись струсити навалу.
— Що ти сказав? — голос охрип, і вона закашлялася. — Це жарт такий?
— Це не жарт, — Віктор відсунув тарілку. — Я зустрів іншу жінку. Ми з нею вже пів року разом.
— Пів року? — Аліна схопилася за край столу. — А як же… як же всі наші плани? Наш дім, наш бізнес? Усе, що ми будували разом?
— Дім уже давно тільки на моє ім’я оформлений. І бізнес теж, — Віктор подивився прямо в очі Аліні. — Ти ж сама казала, що тобі ці папірці нецікаві.
— Але ми ж… я ж тобі допомагала всі ці роки! Я працювала на двох роботах, щоб ти міг вкладати у свою справу! — Аліна схопилася, перекинувши стільця.
— Я вдячний тобі за це, правда, — Віктор теж підвівся. — Я навіть готовий віддати тобі машину. Хоча вона теж на мене записана.
Аліна стояла, не в змозі ворухнутися. Усередині все заціпеніло.
— А як же десять років нашого життя? — прошепотіла вона.
— Слухай, ми з тобою добре провели час, але в мене інші плани на майбутнє, — Віктор відвів погляд, засунув руки в кишені штанів. — Ти повинна зрозуміти.
— Зрозуміти? — Аліна стиснула руки. — Що я повинна зрозуміти? Що ти використовував мене всі ці роки?
Віктор раптом різко розвернувся до дверей.
— Я сьогодні в друга переночую. А ти речі збери. Даю тобі тиждень, — він зупинився на порозі кухні. — І не переймайся щодо документів. Мій адвокат усе підготував. Тобі залишиться тільки підписати.
— Як ти міг… — Аліна була готова ось-ось розплакатися.
— Облиш, Аліно, — Віктор піджав губи. — Тобі тридцять п’ять. Попереду ніяких перспектив. Звичайна вчителька — не найзавидніший варіант.
Двері грюкнули, а Аліна так і залишилася стояти посеред кухні. Ніколи ще квартира не здавалася такою чужою. Холодною. Віктор володів усім. Гроші, документи, навіть кредитні картки. Вона залишилася без копійки.
— Це кінець, — прошепотіла Аліна, опускаючись на підлогу.
Три дні вона не виходила з квартири. Три дні плакала в подушку, розривала їхні спільні фотографії, кричала в порожнечу.
Аліна прокинулася з опухлими очима. Усередині оселилося дивне відчуття. Жінка підвелася з ліжка. Вмилася холодною водою й розчахнула шафу. На верхній полиці лежала тека. Вона дістала її, стираючи пил долонею.
— Диплом з відзнакою, — Аліна усміхнулася, розглядаючи документ. — Дві іноземні мови. І що я з цим робила останні роки? Готувала чоловікові їжу й прибиралася.
Аліна відкрила ноутбук і почала складати резюме. Відправила його в десяток шкіл і приватних освітніх центрів. Одночасно почався збір речей. Аліна похвалила себе за невелику заначку між книгами. Вистачило, щоб зняти однокімнатну квартиру на околиці. Через тиждень її неохоче взяли в невелику школу на околиці міста. Директорка, Марина Павлівна, дивилася на Аліну з сумнівом.
— У нас складні діти, — попередила Марина Павлівна. — Батьки вимогливі. Впораєтеся?
— Впораюся, — твердо відповіла Аліна.
Аліна одразу ж почала використовувати методику з наукового журналу. Діти дивилися на неї широко розплющеними очима. Адже Аліна почала урок з пісні англійською.
— Ви не як інші вчителі, — заявив їй найсміливіший хлопчисько з класу після дзвінка.
За місяць до неї в кабінет зазирнула Марина Павлівна.
— Аліно Сергіївно, до вас просяться інші класи. Батьки вимагають саме вас.
Невдовзі в Аліни було повне навантаження, плюс приватні учні. Вона розробила авторську методику викладання, об’єднавши англійську та німецьку. Діти стали перемагати в міських олімпіадах.
За рік пролунав дзвінок.
— Аліно Сергіївно? Це Кирило Андрійович, директор мовного центру «Поліглот». Ми чули про ваші успіхи. Хочемо запросити на співбесіду. У «Поліглоті» запропонували зарплату втричі вищу за шкільну. Аліна ледь не розплакалася просто на співбесіді.
— Згодна, — просто сказала вона.
За пів року Аліна отримувала чималі гроші. Відкладала половину. Вона мріяла лише про одне. Свою квартиру. Батьки продали старий будинок, який сім’ї дістався від бабусі, тож, гроші були на покупку невеликої квартири. Вона обійшла чимало банків. І нарешті отримала ту саму відповідь:
— Іпотеку схвалено! Вітаю з новою квартирою, Аліно Сергіївно.
П’ять років промайнули, не встигла Аліна й озирнутися. Яєчня сичала на пательні, поширюючи по кухні апетитний запах. Аліна акуратно розділила її на дві рівні порції й виклала на тарілки. Вона розставила дві кружки — синю та зелену — і потяглася за молоком.
— Знову забула, — Аліна відчинила холодильник і розчаровано зітхнула. Молоко закінчилося.
Вона глянула на годинник — до підйому залишалося ще пів години. Цілком можна встигнути збігати в магазин на розі.
Аліна накинула пальто прямо поверх піжами, всунула ноги в зручні лофери й вискочила за двері. Ранок видався свіжим і сонячним. У такі моменти вона особливо любила свій новий район — тихий, зелений, з охайними будинками й доглянутими дворами.
Завернувши за ріг, Аліна ледь не зіткнулася з високим чоловіком у дорогому костюмі. Вони обоє відсахнулися, і тільки тоді вона підвела очі.
— Вікторе? — Аліна завмерла на місці, не вірячи своїм очам.
Колишній чоловік виглядав постарілим. Тільки самовдоволена усмішка залишилася незмінною.
— Аліно? — він окинув її оцінюючим поглядом. — От так зустріч.
— Що ти тут робиш? — Аліна машинально запахнула пальто.
— Справи, — Віктор невизначено махнув рукою. — А ти, я бачу, все так само вчителюєш?
Він виділив це слово, наче говорив про щось неприємне. Аліна зморщилася.
— Вискочила за молоком, — вона вказала на магазин попереду.
— Та вже, — Віктор усміхнувся, розглядаючи її піжамні штани, що стирчали з-під пальта. — Подивися на себе. П’ять років минуло, а ти все така ж нечепурна. Бігаєш уранці за молоком у піжамі.
Аліна яскраво почервоніла. Але не від сорому — від образи.
— А що в цьому поганого? — вона задерла підборіддя. — На відміну від тебе, мені не треба нікому нічого доводити.
— Ну-ну, — Віктор окинув її поблажливим поглядом. — Не сердся. Я ж казав тоді, що ти нікому не будеш потрібна? Так і вийшло, так? Сама-самісінька.
По його обличчю розпливлася задоволена усмішка.
— До речі, ти чула, що моя компанія вийшла на міжнародний рівень? Відкрив філію в Європі. Купив будинок на узбережжі. А ти все по орендованих квартирах поневіряєшся?
Аліна несподівано усміхнулася. Їй раптом стало смішно від його самовдоволення, від цього бажання вжалити її. Більше не було образи, тільки легке здивування від того, що колись вона любила цю людину.
— Знаєш, Вітю, — вона витягла праву руку з кишені пальта, — ніколи ще не була так вдячна долі за те, що ти показав своє справжнє обличчя п’ять років тому.
На її безіменному пальці заблищало кільце з солідним діамантом в оточенні дрібних сапфірів. Віктор мимоволі перевів погляд на прикрасу, і його самовдоволення здригнулося.
— Це… — він осікся, не знаючи, що сказати.
— Одружена, — усміхнулася Аліна. — Уже три роки як.
Вона дістала з іншої кишені зв’язку ключів з брелоком відомого автомобільного бренду й натиснула кнопку. Поруч пікнув і моргнув фарами чорний позашляховик преміум-класу.
— Ти думав, що без тебе я опинюся на вулиці? — Аліна усміхнулася. — Що буду благати тебе повернутися?
Віктор стояв, не розуміючи, що відбувається. Його зверхність розчинилася, змінившись розгубленістю.
— Я… я радий за тебе, — він спробував знову щось сказати. — Отже, знайшла якогось багатого чоловіка?
— Ні, Вітю, — Аліна похитала головою. — Я знайшла людину, яка бачить у мені рівного партнера. Яка підтримує мої амбіції й радіє моїм успіхам. А ще я очолюю освітній центр, у мене своя авторська методика викладання мов.
Аліна спостерігала, як витягується обличчя колишнього чоловіка. Вона щиро додала:
— Я ніколи не була така щаслива, як зараз. І я вдячна тобі за це. Якби не твоя зрада, я б так і продовжувала жити чужими мріями.
Віктор переступив з ноги на ногу, явно не знаходячи потрібних слів.
— Твій… чоловік… він хто? — нарешті видавив він.
— Чудова людина, — Аліна усміхнулася. — Турботливий, розумний і дуже талановитий. А головне — він любить мене такою, яка я є. Навіть у піжамних штанах під пальтом.
Вона перекинула ключі з руки на руку.
— Пробач, мені час бігти за молоком. Наш сніданок холоне.
Аліна легко обійшла застиглого Віктора й попрямувала до магазину. Її хода була пружною й впевненою — зовсім не такою, як п’ять років тому, коли вона, зігнувшись, з опущеною головою, виходила з їхнього спільного дому.
— А хто він? — долинув до неї голос Віктора. — Чим займається?
Вона обернулася, як і раніше усміхаючись.
— Яка тобі різниця? Ти його не знаєш.
Аліна помахала рукою й зайшла в магазин. Було забавно побачити обличчя колишнього чоловіка. Але ще забавніше буде розповісти про цю зустріч за сніданком. Вона вже уявляла, як вони будуть сміятися над збігом обставин. Якими теплими будуть очі навпроти, коли вона опише цю сцену. Вона купила молоко, а ще прихопила улюблені круасани з мигдалевим кремом. День точно задався.
