Мені дуже подобається чоловік моєї подруги. Не подумайте, я не відбивала його і навіть нічим не дала зрозуміти, що відчуваю до нього якісь почуття, хоча відносини у нас з ним з самого початку склалися дружні, добрі.
А з Мариною ми дружимо з дитинства, ще з тих пір, коли жили з батьками в одному будинку і навіть в одному під’їзді. Потім Марина заміж вийшла і виїхала в інший район, а я купила свою квартиру. Але ми продовжували не просто спілкуватися, а ділитися всім, що відбувається в нашому житті.
На мою думку, чоловік Маринці попався золотий! Він такий терплячий, турботливий, любить її дуже і стійко переносить Маринчин характер. А моя подруга – жандарм у спідниці. Вона з дитинства всіма командувала. Я якось звикла, до неї: якщо вона сильно вже тисне, то просто йду подалі, перечікую. Мене вона завжди тюфяком називала і говорила, що всі на мені їздять, і якби не вона, так мене б всі давно затюкали.
Взагалі у Марини серце добре, вона завжди допоможе, в біді виручить, чесна дуже справедлива. Просто вона чомусь вважає, що все знає, як треба і що краще для всіх. Ну і вчить всіх життя. Найгірше, що вона для цього особливо не підбирає ні слів, ні часу, ні місця.
Читайте також: Терпіння перенести образи і кривди. Притча
Коли вона заміж виходила, я навіть їй позаздрила, прямо так і сказала, що була б щаслива, якби і мені такий чоловік дістався. І, коли вони почали лаятися з Валерою (це Маринчин чоловік), я відразу їй сказала, що вислуховувати її скарги на нього не бажаю, тому що вона – дypепа, і не розуміє, як їй пощастило по життю. А вона мені відповіла, що я сама своє особисте життя влаштувати не можу, а їй ще намагаюся давати поради.
Тоді я попросила, щоб при мені вона скандали йому не влаштовувала і ніколи мені не розповідала про їхні стосунки. Не відразу, але мені вдалося якось відгородитися від їх розборок, хоча якось я навіть йшла кілька разів з гостей, коли Маринка на Валерку кидатися починала.
Але прогнати Валерку, коли він іноді приходив до мене або кликав випити кави, я не могла – у нього був такий нещасний вигляд, що я мимоволі розпитувала, шкодувала, щось радила, а найчастіше просто вмовляла, що Маринка його любить, просто вона галаслива і безглузда, але хороша.
Саме незрозуміле в цьому всьому – це претензії Маринки до Валерія! Він не гуляє, не п’є, прекрасно заробляє, по дому допомагає, симпатичний, веселий був. Але будь-яка помилка, наприклад, чай розлив або газету зі столу впустив, відразу окрик, і все одно – є люди навколо чи ні, лунає: «руки-крюки, нічого попросити не можна, вічно ти як слон», і так далі. А він терпів, посміхався, намагався згладити, перевести все в жарт, від чого Маринка заводилася ще більше.
А в останній їх скандал і я свої «п’ять копійок» ненавмисно докинула. Я в той вечір прийшла до Маринки поплакатися, тому що посварилася зі своїм хлопцем, на якого будувала серйозні плани. Новий рік був на носі, а я залишилася одна, і що робити було – незрозуміло.
Сидимо ми на кухні з Маринкою, вона мені, що називається, сльози втирає, мужиків лає, а тут Валерка прийшов і таблетку від головного болю запитує. Ну, тут моя подруга і понесла, що він такий безцеремонний, що вічно всюди лізе, що п’ять хвилин не дає посидіти спокійно. А він стоїть, вид у нього такий нещасний, очі хворі. Я подумала, що був би він мій, я б з нього порошинки здувала, дбала, а вона.
І тут я зірвалася і висловила вголос, що Маринка та ще стepво, що їй плювати на чоловіка, вона навіть не бачить, що він захворів, що вона зовсім не звертає на нього уваги. Сказала і те, що на місці Валерки я б давно втекла б від такої лісопилки скандальної, тому що жити в таких приниження не можна.
Ще багато я щось там кричала, а потім взагалі Маринку відштовхнула, дістала таблетки, градусник, води Валерці налила і вивела його з кухні в кімнату. Він таблетку випив, ліг, а я зібралася і пішла додому. Що цікаво – Маринка слова не сказала і з кухні не вийшла.
А через два дні пізно ввечері Валерка прийшов до мене з валізою. Застуджений, мало не в сльозах, він сказав, що більше йти йому нікуди, і попросився переночувати. Не виганяти ж його, тим більше, що він був зовсім хворий! Я його поклала спати, напоївши таблетками, а сама зателефонувала Маринці.
Та не здивувалася, сказала, що знала, куди він побіжить, і зажадала, щоб я його вигнала. А йому стало зовсім погано, температура піднялася, довелося викликати швидку. Я з лікарями навколо нього бігаю, а Маринка телефон обриває і кричить, що якщо я подруга, то щоб негайно виставила його за двері.Заголом, Маринку я послала по-жіночому, але все одно дуже далеко, а Валерку залишила лікуватись.
На ранок прийшла Марина, побачила, в якому він стані і трохи притихла. Правда, стала говорити, щоб він поїхав додому, мовляв, таксі викличе, і нехай вдома хворіє. Але Валерка сказав, що додому не повернеться, і почався новий виток скандалу. Довелося виставити подругу.
Він прожив у мене майже тиждень, поки пішов на поправку. Спочатку я його взагалі з ложечки годувала. Добре, що канікули новорічні, і не потрібно було на роботу ходити. До Різдва він майже зовсім видужав, і треба було думати, як бути далі. Марина не дзвонила і не приходила, зате прибігла моя мама і стала кричати, що це ганьба – відбивати чоловіка у кращої подруги, мовляв, як вона людям в очі дивитися стане ?!
А у нас нічого ще й не було! Ми тільки розмовляли або мовчки дивилися телевізор. І мені було спокійно з ним і добре на душі. І сам Валерка сказав якось, що у мене так незвично – тихо, затишно в будинку. Я відчуваю, що мене до нього тягне, адже він мені завжди дуже подобався. І начебто і його теж до мене тягне. Але ж я пам’ятаю, як він Маринку любив, і скільки витерпів від неї. Не любив би – давно б пішов, адже правда?
А ще вона – моя подруга. Не можу ж я у найкращої подруги чоловіка забрати, це ж зрада ?! І він нічого не вирішує, а так далі не можна тягнути. Думаю, йому запропонувати пошукати квартиру або повернутися до Марини і розібратися в стосунках з нею до кінця. А там вже, що буде, то хай буде.
Але так боюся, що він піде до неї і залишиться там. Десь читала, що в коханні всі засоби хороші. Але не можу я через себе переступити і змусити його залишитися.
І.М.
